Оксана приходила до неї раз на два дні. Залишала їй їжу й воду біля ліжка та йшла геть.
У мене є сусідка на імя Оксана. Її матір багато років живе сама. Колись вона вміла чудово готувати. З великою радістю варила й пекла для всієї родини та завжди частувала сусідів.
Але Оксана соромилася своєї матері, бо та була звичайною селянкою, яка все життя працювала на землі. Після смерті чоловіка мати залишилася сама. Оксана дуже рідко відвідувала її. А мати почала частіше забувати різні речі, іноді навіть говорити якусь нісенітницю.
Одного разу Оксана завітала до матері, і в хаті стояв сильний запах паленого. Виявилося, що та забула вимкнути пічку.
Що ти, Боже, робиш? Навіть себе нагодувати не можеш? Залишиш мене без хати! почала кричати Оксана.
Доню, вибач! Перший раз таке сталося! благала мати.
З часом її здоровя погіршувалося. Їй навіть важко було ходити по хаті.
Одного дня вона подзвонила до Оксани:
Оксанко, мені погано! Тиск підскочив! Можеш прийти?
Я тобі що, лікар? Викликай швидку! відповіла Оксана й поклала слухавку.
Потім мати взагалі перестала виходити з хати, і Оксана мусила їздити до неї раз на тиждень. Купувала найдорожчі продукти, трохи прибирала й виносила сміття. Але при цьому завжди люто сердилася:
Не розумію, як можна так жити! Сама живеш, а всюди такий безлад! Тобі не соромно?
Зазвичай Оксана грюкала дверима й ішла. Зрештою мати перестала навіть підніматися з ліжка. Оксана приходила до неї раз на два дні. Залишала їжу й воду біля ліжка та йшла геть. Одного разу прийшла а мати вже не дихала.
Після похорону Оксана почала часто ходити на могилу.
І повторювала:
Як же я сумую за своєю рідною, найдорожчою мамою! Вона була найкращою і найлюбішою людиною в світі!
Невже вона справді памятає тільки хороше? Невже забула, як знехтувала матірю, як не хотіла допомагати, як не хотіла доглядати? Як так можна?..
