Мельник Богдан

Три жінки, одна кухня й ані грама спокою — Гаразд. Понеділок – мій. Вівторок – мама. Середа – Зінаїда

— Ти не заслужила моїх сліз. — Не забувай, Оленко: якби не я, ти й людиною б не стала, — сказала матір

**Повідок непорозуміння** — Рома, вставай та виведи Барсіка на прогулянку, я не робот! — Василь Іваничук

**Брат, про якого мовчали** — Марічко, це хто з тобою на фото? Якийсь пижон у шкірянці! — Юрко Коваль

**Схід кохання, схід кар’єри** — Я йду, Тарасе. Не намагайся мене зупинити, — Марія стиснула в руці стару

Занадто багато турботи Марічка прокинулася від запаху смаженої цибулі та дивного звуку. У кімнаті було

Спочатку кава, потім ти — Оленко, уяви, я придумав! — Сашко увірвався на кухню з очами, що палали, як

— Марічко, нагадай, де мій каву? — голос Леоніда Васильовича, її шефа, пролунав з дратівливими нотками.

**Щоденниковий запис** Лампа ледь не розвалила нашу родину. — Марічко, Юрку, хто з вас розбив мою лампу?

— Я їду, тату, — голос Соломії тремтів, але в очах горів упертість. Вона стояла в дверях їхньої тісної