Спочатку кава, потім ти

— Оленко, уяви, я придумав! — Сашко увірвався на кухню з очами, що палали, як у фанатика. — Стартап. Надзвичайна ідея! Платформа для доставки всього — від шкарпеток до шаурми!

— Це вже є, — ліниво відповіла Олена, помішуючи вівсянку.

— Але у нас буде інакше! — він драматично показав на стелю. — Розумна доставка зі штучним інтелектом! Уяви? Алгоритм сам передбачатиме, що тобі треба, і привезе ще до того, як ти замовиш!

— Тобто вгадувати бажання?

— Точно! Це революція.

— І де ти це збираєшся робити?

— Ну… поки що вдома. Початковий етап. Коворкінг на кухні, так би мовити.

— Сашку. У мене теж «коворкінг». Він називається робота. І в мене дедлайн.

— Кохана, ми один одному не завадимо. Я вже покликав хлопців — вони в темі. Буде супер!

«Хлопців» виявилося четверо.

О 9:00 наступного дня Олена вийшла на кухню й завмерла.

За столом сиділи троє парубків та одна дівчина у худі з написом «Я фрілансер, а ти хто?». Кава пахла, як на фестивалі баристів, ноутбуки займали увесь стіл, а на холодильнику висіла діаграма «Ріст гіпотез від мінуса до мрії».

— Доброго ранку! — сказав один із бородатих.

— Я тут живу, — відповіла Олена.

— Круто! Ми теж. Ну, ма— Ну, майже, — підморгнув Сашко, — познайомся, це Вова, Тарас, Соломія й Маркіян — вони основа нашої команди!