Щоденник, 12 червня. Львів Минулого літа померла тітка мого дружини, й залишила йому у спадок свою однокімнатну
Минуло 2 тижні з того часу, як я відпочивав на своїй дачі, а сусіди поставили теплицю на моїй території, посадили огірки й помідори
Я маю невелику дачну ділянку за містом. Нічого там не вирощую, просто відпочиваю на природі у вільний час. Не хочу витрачати сили на городні роботи — поставив мангал, альтанку для посиденьок та схову від дощу. Планував у найближчому майбутньому поставити паркан навколо ділянки.
Одного дня приїхав смажити шашлик та відпочити від міської метушні. Сусіди були спокійні, не докучливі та небалакучі. Лише одна сусідка мене інколи дратувала. Вона постійно дивувалася, як я можу жити без грядок і рослин. На її ділянці, через дорогу, усе було засаджено саджанцями та квітами, якими вона займалася днями й ночами.
Оскільки між нашими ділянками поки що не було паркану, сусідка часом заходила до мене без жодного сорому. Відверто кажучи, мені це не подобалось. Бувало, приїжджав на дачу, а вона вже по моєму подвір’ї ходить і щось роздивляється.
Я спитав у неї:
– Усе гаразд?
– Так. Дивлюсь, куди можна посадити цибулю. У тебе стільки місця, а нічого не росте. Думаю, могла б щось посадити. Ти ж не будеш проти?
Я опинився в ступорі й не знав, що сказати. Не хотів її образити, замислився і відповів:
– Можеш посадити одну грядку.
Пізніше я пожалкував, що дозволив їй це — півдня бігає по моїх грядках і не дає розслабитися, її присутність мене напружувала.
Невдовзі я поїхав у відпустку на море. Коли повернувся, першими вихідними попрямував на дачу. Яке ж було моє здивування, коли на ділянці побачив теплицю та кілька додаткових грядок із огірками й помідорами!
Я одразу зрозумів, хто це зробив, навіть не треба було питати сусідів. Мене це обурило, і я вирішив діяти. Попросив друга допомогти, ми поїхали до епіцентру й обнесли ділянку сіткою. Тепер сусідка вже не могла ходити по моєму подвір’ю і робити все, що заманеться.
На наступних вихідних вона прийшла й питає:
– А чому ти паркан поставив? Я тепер не можу до своїх саджанців дістатись. Ти ж, мабуть, не збираєшся сам за ними доглядати?
Це вже було занадто, і ввечері я розібрав теплицю й перекинув матеріали через паркан. Відтоді сусідка навіть не вітається зі мною. Минуло вже два тижні, як я востаннє був у садовому будиночку під Києвом, і от днями помітив: сусіди поставили
Знайшов привід зробити пропозицію. Оповідка Щиро дякую всім за підтримку за вподобайки, добрі слова
Пенсіонерка розповіла, що бачила сина востаннє понад шість років тому – “Скажіть, з якого часу ваш син більше не спілкується з вами?” – спитала я у своєї сусідки… І в цю мить моє серце розірвалось.
– Минуло шість років з того часу, як я його бачила востаннє. Після того, як він з дружиною переїхав, він спершу іноді телефонував, але потім перестав виходити на зв’язок. Якось я купила торт на його день народження, поїхала до нього у гості і… На цих словах вона опустила очі й заплакала.
– І що було далі?
– Двері відчинила невістка й сказала, що я не бажана у їхньому домі. Син нічого не сказав їй у відповідь, просто подивився на мене, ніби я у чомусь винна, і відвернувся. Це був останній раз, коли я його бачила.
– Він більше ніколи не дзвонив вам? – Я не могла повірити власним вухам.
– Я сама зателефонувала, коли вирішила продати трикімнатну квартиру й купити меншу. Звичайно, я дала йому трохи грошей. Він прийшов, підписав документи, взяв гроші й знову зник з мого життя.
– Вам дуже самотньо, чи вже звикли до цього? – спитала я стареньку.
– Мені добре! Коли я була зовсім молодою, мій чоловік залишив мене через іншу, й я сама виховала сина. Він ріс у любові та турботі. Потім сказав, що хоче орендувати окрему квартиру. Я зраділа – подумала, що він подорослішав. Але справа була в його дівчині. Саме вона наполягла, щоб вони жили окремо, щоб їм ніхто не заважав. А потім вона завагітніла.
– Ви так спокійно це розповідаєте? Невже вам не боляче, що син вас покинув на старість? – здивувалась я.
– Я вже звикла. Мені подобається мій новий будинок. У мене є гроші – достатньо для всього. Вранці я встаю, ставлю чайник і виходжу на балкон з чаєм; у такі моменти я люблю спостерігати, як прокидається місто. У молодості я лише мріяла виспатись, бо працювала на дві зміни. Я мріяла дожити до старості, оточеної рідними, та, мабуть, мені судилося бути самотньою.
– То, може, завести домашню тварину? Вдвох веселіше.
– Знаєш, люба, навіть коти іноді залишають господарів, а собаку мені не можна заводити – я ж не знаю, чи прокинуся наступного ранку. Я не можу взяти на себе відповідальність за того, кого не зможу більше захистити. Я вже раз зробила дурість – досить…
Жінка трималася, але врешті не витримала й розплакалась.
Діти, ніколи не залишайте своїх батьків! Ви – частина них, і коли вони йдуть, йде частинка і вас! Відколи ваш син перестав з вами спілкуватися? запитала я свою сусідку… І в ту мить моє серце розірвалося.
«Ми вам дім продали. Маємо право ще тиждень тут побути», — сказали колишні власники.
У 1975-му ми переїхали з села до міста, купили хату на околиці та були дуже здивовані…
У селі тоді всі допомагали одне одному — так і мої батьки. Тож погодилися, коли попередні господарі попросили пожити у вже нашій хаті ще кілька тижнів, поки владнають свої справи.
Ці люди мали дуже великого й агресивного собаку, якого ми не хотіли брати – він нас не слухав. Я пам’ятаю того пса й досі.
Минув тиждень, другий, третій… А колишні власники й досі живуть у нашому домі, сплять до обіду, майже нікуди не ходять і, схоже, навіть не збираються виїжджати. Найгірше — поводяться так, ніби це їхнє житло, особливо мати колишнього господаря.
Батьки не раз нагадували їм про домовленість, але ті постійно відкладали переїзд.
Вони випускали собаку і не контролювали його. Він не лише бруднив наш двір, але й наводив жах – було страшно вийти надвір, бо пес кидався на всіх. Батьки просили не відпускати його, але варто було татові йти на роботу, а брату з сестрою – до школи, як він уже бігав по подвір’ю.
Саме пес допоміг татові позбутися цих зухвалих квартирантів.
Якось сестра повернулася зі школи, відчинила хвіртку і не помітила пса. Чорне теля збило її з ніг, і, пощастило, що все обійшлося лише переляком і порваним одягом. Пса замкнули, а провину переклали на сестру – мовляв, прийшла зарано.
А ввечері вже почалося! Тато, не знімаючи пальта, буквально виштовхав стару хазяйку на вулицю, за нею помчала донька з чоловіком. Усі речі брязнули через паркан у багнюку й калюжі.
Вони намагалися нацькувати нашого батька їхнім псом, та, побачивши це, він піджав хвоста і сховався у сарайчику. Виходити навіть не збирався. За годину все майно тих людей опинилося надворі, брама зачинилася, а пес сидів разом із господарями за парканом. «Ми вам будинок продали, але лишаємося ще тиждень так домовлено», сказали попередні власники.
Вже близько року мій син живе з Катею, але ми досі не знайомі з її батьками. Це здалося мені дивним, тож я вирішила з’ясувати, в чому справа
Я завжди намагалася виховувати сина в дусі поваги до жінок — до бабусі, мами, дружини, доньки. Вважаю, що саме це — найкраща риса справжнього чоловіка: вміння шанувати жінок. Ми з чоловіком дали йому чудове виховання, хорошу освіту й забезпечили всім необхідним, щоб у дорослому житті він мав упевненість у собі. Не хотіли нічим іншим допомагати, але все ж придбали для нього двокімнатну квартиру. Син працював і самостійно заробляв на життя, проте власного житла йому ще не вистачало.
Ми не зробили подарунок одразу й навіть не сказали йому про покупку. Чому? Бо тоді син вже мешкав із дівчиною — тому й приховали. Вже близько року він жив з Катею, але ми досі не були знайомі з її родиною, що мені здалося підозрілим.
Пізніше я дізналась, що мама Каті — колишня сусідка моєї приятельки. Вона розповіла мені щось, що змусило мене насторожитись. Виявилося, що мати Каті вигнала чоловіка з дому, коли той став менше заробляти, але справжнє диво розпочалось потім… Жінка закрутила роман із одруженим, але заможним чоловіком. Ба більше, бабуся Каті, як і її дочка, теж мала стосунки з одруженим чоловіком й змушувала дочку та онуку доглядати його дачу й допомагати по господарству.
Через це у мого сина виникли непрості відносини із майбутньою тещею. Та найбільше мене тривожило те, що мати й бабуся Каті налаштовують її проти батька.
Дівчина явно дорожить татом, але через цих двох жінок її стосунки з батьком під загрозою. А ще – Катею спокусила ідея кинути навчання, бо вона вважає: чоловік має повністю забезпечувати сім’ю. Я згодна, що син має бути готовий стати опорою для дружини, але хто дасть гарантію, що у їхньому житті не виникнуть проблеми? Як тоді вона допоможе своєму чоловіку? До речі, я переписала квартиру на себе, бо знаю, яку добру людину я виховала. Так, все, що придбано до шлюбу, при розлученні не ділиться, але Катя — така розумна, що може лишити мого «джентльмена» навіть без шкарпеток. Вже майже рік мій син живе разом із Лесею, але ми з чоловіком досі так і не познайомилися з її батьками.
– Навіть не варто казати, що в усьому цьому винна тільки я! – Сестра мого хлопця ридає. – Я й уявити собі не могла, що таке трапиться! Тепер не знаю, що робити далі й як не втратити гідність та зібрати всю цю ситуацію до купи.
Сестра мого хлопця кілька років тому вийшла заміж.
Після весілля вирішили, що молодята житимуть у квартирі мами чоловіка. Її батьки мають простору трикімнатну квартиру, і син у них лише один.
– Одну кімнату залишаю собі, а решта – ваша! – сказала свекруха. – Ми ж усі люди культурні, думаю, житимемо дружно.
– Якщо щось піде не так, ми завжди зможемо з’їхати! – відповів чоловік своїй дружині. – Не бачу нічого поганого, якщо спробувати жити разом із мамою. Якщо ж не зійдемося характерами – підшукаємо окреме житло.
Так і сталося. Сумісне життя виявилося неабияким випробуванням: і невістка, і свекруха старалися, але з кожним днем дедалі гірше виходило знаходити спільну мову. Напруга зростала, сварки ставали частішими.
– Ти ж казав, якщо не зможемо жити разом — з’їжджаємо! – плакала дружина.
– Нічого критичного, – поблажливо посміхалась свекруха, – через дрібниці не варто речі збирати.
Рівно через рік після весілля дружина завагітніла й народила здорового сина.
Поповнення у родині припало на той час, коли свекруха звільнилася з роботи та не могла знайти нову, адже роботодавці не надто охоче брали людей передпенсійного віку. Ні вона, ні невістка не могли вийти з дому, тож мусіли 24 години бути майже віч-на-віч. Атмосфера з кожним днем ставала все гіршою.
Чоловік лише знизував плечима, слухав скарги й не втручався — він був єдиний годувальник родини.
– Ми не можемо залишити маму одну — у неї немає засобів для існування. Я не можу кинути її напризволяще, а знімати квартиру й утримувати маму не потягну. Коли мама влаштується на роботу – ми знайдемо окреме житло.
Але терпіння дружини вичерпалось. Вона зібрала речі та забрала сина до своєї мами. На прощання сказала чоловікові, що більше ніколи не переступить поріг його маминої квартири. Якщо він цінує родину – хай щось вигадує.
Вона була впевнена, що коханий кине все й спробує її повернути. Але сильно помилилася.
Минуло вже понад три місяці, відколи жінка з дитиною переїхала до мами, а чоловік навіть не намагається повернути її назад. Живе з мамою, спілкується з дружиною й сином лише онлайн, у гості їздить на вихідних.
Чоловікові добре: опіка й увага двох жінок, мама співчуває синові, а дитиною особливо опікуватись не треба. Вигідно! І свекруха все влаштовує — вона нічого не втратила!
Тільки молодій жінці в такій ситуації не до щастя, хоча вона щиро кохає чоловіка й розуміє, що він чинить неправильно.
– А чого ти очікувала, коли пішла? – питає чоловік. – Можеш повернутись, якщо захочеш.
Схоже, дружина не збирається ні залишати маму, ні орендувати квартиру — перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, вона просто не має такої можливості.
Невже це дійсно кінець їхньої родини?
Як ви гадаєте, чи є в неї хоча б маленький шанс повернутися до хати свекрухи й вийти з цієї ситуації з гідністю? Навіть не треба говорити, що вся ця ситуація моя провина! ридає сестра мого хлопця. Я й гадки не мала
«Мамо, він хоче, щоб я це для нього зробила… Каже, всі добрі жінки це вміють… Я не добра? Навчи мене… Якщо всі можуть, і я повинна вміти…»
Я досі дивуюсь, що моя племінниця знайшла собі чоловіка — і все це завдяки своїй мамі.
Коли Аліна була ще дитиною, моя сестра відмовилася віддавати її в дитсадок, підлітком не дозволяла гуляти — донька постійно сиділа вдома і стала замкнутою. Навіть коли Аліна навчалась у нашому місті, мама слідкувала, щоб вона поверталась до шостої вечора. Дівчині було 20, а мама дзвонила о пів на восьму і кричала, чому її досі нема вдома. Це було просто абсурдно.
Аліну зі своїм майбутнім чоловіком познайомила спільна підготовка до іспиту в бібліотеці — він був на два роки старший, давав їй конспекти, допомагав, і зрештою закохався, потім почав залицятись. Саме тоді племінниця вперше почала не слухатись суворих маминих правил.
Зрештою, Аліна вийшла заміж і мама таки дозволила їй самостійне життя.
І ось нещодавно маю цікаву історію. Я сиділа у сестри вдома, коли подзвонила Аліна й почала говорити таким голосом, у якому змішались сльози й сміх, що ледве можна було щось розібрати:
— Мамо, він хоче, щоб я для нього це зробила… Він каже, всі хороші жінки це вміють… То я погана? Навчи мене… Якщо всі вміють, і я повинна вміти…
У сестри миттю змінилося обличчя, вона попросила Аліну заспокоїтися й пояснити, що саме має на увазі, що всі хороші жінки вміють.
— Суп, мамо, — сказала Аліна, і ми не змогли втриматись від сміху.
— Ну не смійтеся з мене! Ти ж не навчила мене суп варити, я вже шукала рецепти в інтернеті, але не смачно виходить!
Ми з сестрою одразу детально пояснили їй покроково, як варити суп, час від часу пересміюючись одна з одною.
Ввечері Аліна ще раз подзвонила та подякувала за допомогу: чоловік похвалив, суп вийшов смачний, і головне — тепер вона відчуває себе справжньою жінкою! Слухай, маю тобі розказати історію смішну і трохи зворушливу, чисто по-нашому. Памятаєш мою племінницю Соломію?
Дітей забирають із дитячих будинків, а я вирішила забрати свою бабусю з пансіонату для літніх людей.
Нещодавно я завітала до невістки, а вдома господарювала чужа жінка — моя невістка найняла хатню робітницю, хоча живе з сином у нашому, купленому й оновленому будинку та живе на наші гроші! Як вона може дозволити собі таке, якщо не працює, а мій син має невисоку зарплатню? Виявляється, вона стала блогеркою у декреті та сама платить цій прибиральниці! Я обурена: це ж мій дім, мої гроші — і чужа людина тут прибирає! Якщо в неї стільки грошей, нехай платить мені, і я сама все приберу! Чоловік каже не втручатися, але хіба це по-справедливості? Як ви вважаєте? Нещодавно була я у невістки, і бачу по хаті порається якась жінка, прибирає. Я завжди казала синові
