Ковальчук Тарас

Дзвінок у телефоні моєї невістки змінив мої плани допомогти молодій родині знайти квартиру: історія столичної пенсіонерки, двох квартир і несподіваного повороту після сімейного свята

Я проживаю сама у затишній однокімнатній квартирі в самому центрі Києва. Мого чоловіка не стало вже пять

Без категорії

011

– Ти не дружина, ти прислужниця. У тебе навіть дітей немає! – Мамо, Олена поживе з нами. У нас ремонт, там не можна жити. Є вільна кімната, навіщо їй мучитися в пилюці? – сказав чоловік Олени. Очевидно, йому така ідея не заважала, чого не скажеш про дружину й тещу. Свекруха терпіти не могла свою невістку. – Мені треба працювати, я не можу тут бути, – прошепотіла Олена. Дружина працювала дистанційно й потребувала тиші й спокою. Ярослав цілий день був на роботі, тож жити під одним дахом зі свекрухою було непросто. А Олена звикла, що вдома сама і їй ніхто не заважає. Олена поглядом шукала слова, дивлячись на свекруху. Та не хотіла бачити Олену в своєму домі, але виходу не було. Сіли разом до вечері. – Олено, подай, будь ласка, свій фірмовий салат, – попросив Ярослав. – Ярославе, не їж цю хімію. Я приготувала тобі інший, здоровіший, – почала свекруха. Олена раптом змінилася в обличчі. Чоловік у неї алергік на помідори — як це його мати могла забути? Раніше, коли Ярослав був малий, мати не звертала уваги: нічого, давай пігулку і мине. – У нього алергія. Чому ти поклала у салат помідори? — зауважила Олена. – Що ти вигадуєш? Один помідор, нічого страшного не буде, – відповіла свекруха. – Він буде хворіти. – Олено, досить. У нього немає алергії. Мати краще знає свою дитину, ніж ти. – Я його дружина. Я турбуюся про чоловіка. – Ти не дружина, а прислужниця. У тебе навіть дітей нема! Ось як матимеш — тоді поговоримо. Олена різко підвелась із-за столу і сховалася у спальні. Її свекруха завжди знала, де боляче натиснути. Ярослав кинувся її заспокоювати. – Ярославе, вибач. Краще я піду до своїх або в офіс. Я не витримаю тут з твоєю матір’ю. – Дай я з нею поговорю! Вона припинить! – Ні, ми це проходили сто разів. Ми не зживемося під одним дахом. Довелось на якийсь час знімати квартиру, щоб уникнути чергового сімейного скандалу. Свекруха, звісно, була невдоволена, але діватися не було куди. А Олена раділа, що має люблячого й розуміючого чоловіка.

Ти не дружина, а просто служниця. Дітей у тебе немає! Мамо, Оксана зараз буде жити з нами. У нас у квартирі

Без категорії

«Моя теща багата, ми ніколи не будемо потребувати роботи!» – радів мій друг. Мій знайомий Антон завжди мріяв жити у достатку за чужий рахунок. Він доклав максимум зусиль, щоб сподобатися дівчині з заможної родини. Я бачив, що насправді він її не кохає, і цей шлюб нічого хорошого не принесе. Але сам Антон був переконаний, що багата дружина стане ключем до його безтурботного та щасливого життя. У це можна було б повірити, якби його обраниця й сама зналася на заробітках. Виявилося, що вся родина живе завдяки мамі нареченої, яка володіє кількома великими магазинами у місті. Я намагався переконати Антона: — Ти ж не думаєш, що тебе утримуватимуть усе життя? Добре бути незалежним і мати роботу. — Та годі! У нас скоро буде дитина. Вони мені повністю довіряють! — радів мій друг. Я його не розумів. Це не чесно — чинити так зі своєю дівчиною. Чоловік має працювати і забезпечувати свою сім’ю. Минув деякий час, і я вирішив спитати, як у нього справи. З’ясувалося, що ні він, ні його дружина не працюють — тільки сидять удома, грають у комп’ютерні ігри, дивляться телевізор або сплять. Їх годує мама. Я навіть трішки йому позаздрив — Антон досяг того, чого хотів. — Моя теща багата, ми ніколи не будемо працювати! — вихвалявся Антон розкішним життям. Можливо, так тривало б і далі, але в материному бізнесі почалися проблеми, прибутки впали у кілька разів. Мама запропонувала дочці й зятеві роботу. Минув місяць після нашої останньої зустрічі, коли раптом задзвонив телефон: стривожений Антон попросив позичити йому п’ять тисяч гривень на два тижні. — Шукаю роботу. Пройду співбесіду, отримаю аванс — одразу поверну гроші. Ми зовсім без копійки, — сумно сказав він. Так закінчилося його безтурботне життя. Відтоді і він, і дружина працюють. Позичку повернув. Отож, не варто покладатися на чужу заможність — краще бути самостійним і незалежним, тоді й почуватимешся щасливо та впевнено.

“Мама моєї дружини багата, ми ніколи не будемо працювати,” радісно говорив мій товариш.

Без категорії

— Потрібно було раніше підготуватися до народження дитини! — Моя виписка з пологового була незабутньою. Чоловік працював і приїхав за мною прямо з офісу. Я просила взяти відпустку або хоча б відгул, але начальник не дозволив. Просила, щоб усе підготував до народження малюка, він обіцяв зробити все сам. Якби не це — випрали б речі, купили й організували наш дім заздалегідь. А так…! — скаржиться 30-річна Рената. — Тобто він не дотримав обіцянки? — Я їхала до пологового непідготовленою. А коли повернулася — вдома був страшний безлад. Мені було соромно перед рідними, які завітали в гості. Там було стільки пилу, що можна було малювати пальцем по полицях! Не було дитячого візочка, навіть комода, чоловік навіть не купив бодай найнеобхідніше для дитини. Добре, що подруги принесли підгузки — продовжує мама. Рената одружена вже шість років. З чоловіком довго відкладали народження дитини, щоб стати на ноги. Коли ситуація нарешті покращилась, вирішили народжувати. — Я попередила шефа, що вагітна. Одразу звільнили. Хтось би боровся за свої права, а я сприйняла це як знак. Спокійно готувалась до материнства: вишивала, насолоджувалась вільним часом. Гроші були непотрібні — чоловік саме отримав підвищення, — пояснює жінка. Вагітність минала добре. Рената читала літературу, гуляла парком та неспішно вибирала дитячі речі. — Чоловік не давав нічого купувати, поки не народжу. Мовляв, так краще — так усі радять. Сестра пообіцяла привезти комод і ліжечко, ще кілька дрібничок відклала. Просила забрати раніше, випрати, помити. Я ж зібрала тільки сумку у пологовий — більше робити нічого не дозволяли, — зітхає Рената. Та коли почались перейми, майбутній тато схопився за голову — витрат сила-силенна. Рената, в той час як народжувала, хвилювалася через несушені після машинки речі. Вони там і лежали аж доки вона не повернулась. — Добре, що подруги підкинули одежину та підгузки — були чим перевдягати малюка. Чоловік бігав містом, збирав усе для дитини — а все те було брудне, у плямах, із пилом. Мусила перемивати й чекати, поки висохне… В той момент я хотіла «прибити» всіх родичів і розлучитися, — ледь не плаче Рената. Декілька днів вона приводила до ладу квартиру. Від народження сина минуло вже два місяці, а жінка досі не хоче нікого бачити в себе вдома. — Родичі вирішили, що час уже й гостювати. Треба організовувати святковий обід… Авжеж! Всі вже мені розписали купу справ, — нервово каже вона. Мама Ренати не розуміє, чому донька незадоволена. Видно ж, що до появи дитини не підготувалися. Мала б сама попіклуватися! Дев’ять місяців просиділа вдома — що ж робила? Могла попросити чоловіка занести меблі та все помити. І напевно неважко було вмовити чоловіка на покупки. Про все треба дбати самотужки. Чого чекати допомоги від чоловіка? Як думаєте, чи справедливо Рената ображається на родичів, чи це її провина? Мала б усе підготувати сама? Як би ви вчинили?

Треба було раніше підготуватися до народження дитини! Виписка з пологового була у мене неповторна, розповідає

Без категорії

Я заплатила за щастя мого сина: як я обрала йому дружину і найкращу невістку для нашої української родини

Заплатила я за щастя свого сина Багато літ тому, в самий розквіт мого життя, я довго вагалася, та зрештою

Без категорії

Близько години спостерігала за майбутніми батьками, які щойно закінчили школу – їхня поведінка у жіночій консультації шокувала всіх у черзі

Минуло вже чимало років, як одного разу я сиділа в черзі до гінеколога в одній із жіночих консультацій

Без категорії

011

Я втратила бажання допомагати свекрусі, коли дізналася, що вона зробила. Але покинути її я теж не можу.

Я втратила бажання допомагати свекрусі, коли дізналася, що вона зробила. Але залишити її не можу.

Без категорії

— Не хочу бути мамою! Я хочу гуляти з дому! — сказала мені моя дочка. Моя дочка завагітніла у 15 років, довгий час це приховувала. Я з чоловіком дізналась про все лише на п’ятому місяці вагітності. Звісно, про аборт і мови не було. Ми так і не дізналися, хто батько дитини. Дочка сказала, що зустрічалася з ним лише три місяці, а потім розійшлися. Навіть не знала, скільки йому років: «Може, 17, може, 18. Може, й 19!» Ми з чоловіком були шоковані новиною про вагітність доньки. Розуміли, що нам усім буде дуже важко. А вона наполягала, що дуже хоче дитину, хоче бути мамою. Я знала — вона ще не усвідомлює, що означає бути матір’ю. Через чотири місяці народився чудовий хлопчик: здоровий та міцний. Та пологи були важкими, і дочка відходила чотири місяці. Звісно, вона б не впоралася без мене — я звільнилася з роботи і займалася донькою та онуком. Коли вона відновилася, навіть не хотіла підходити до дитини. Вночі спала, вдень також не доглядала за ним. Я просила, пояснювала, навіть сварилася — дочко, допомагай! Тоді вона й сказала: — Бачу, ти його любиш. Усинови його! Я буду йому сестрою. Не хочу бути мамою, хочу гуляти з подругами, ходити на дискотеку, розважатися! Я думала, що це післяпологова депресія. Виявилося — ні. Вона просто не відчувала любові до сина. Зрештою ми з чоловіком оформили опіку над онуком. Донька стала некерованою — йшла з дому вночі, поверталася під ранок, про сина не згадувала. Так минуло декілька років. Здавалося, нічого не зміниться. Онук виріс та помудрішав, навчився ходити, говорити — усміхнений, життєрадісний хлопчик. Але щоразу, коли дочка поверталася додому, він біг до неї, обіймав, щось розповідав. І раптом серце доньки розтануло: вона стала чудовою мамою. Тепер весь вільний час проводить із сином, обіймає й цілує його, часто каже: — Яка ж я щаслива, що маю сина! Він — найдорожче, що є у моєму житті! Нікому його не віддам! Ми з чоловіком дуже раді, що в нашій родині нарешті запанував спокій.

Я не хочу бути мамою! Я хочу вибратися з дому! сказала мені моя донька. Моя донька завагітніла, коли

Без категорії

Ось так я й вчинила, коли знайшла у кишені чоловіка два ваучери на морську прогулянку — на одному з них було ім’я іншої жінки Зустрілася з чоловіком Олегом на зупинці автобуса. Того разу я загубила ключі, коли витягувала гаманець — було вже темно, і я не могла їх знайти. Олег допоміг мені, і я йому подякувала. Виявилося, що нам по дорозі тим самим автобусом. Олег провів мене до дому. Ми почали зустрічатись, а через пів року одружились. Олег зізнався, що закохався в мене з першого погляду. Нам жилося дуже добре, так минуло три роки. Потім Олег отримав нову роботу, і я помітила, що він змінився. Мовчала, думаючи, що це лише здогади. Аж якось Олег повідомив, що поїде у відрядження на два тижні. Коли чоловік пішов у душ, я вирішила попрати його штани і знайшла в кишені два квитки на морський круїз. На одному було жіноче ім’я. Він зрадив мене, розтоптав мою довіру і кохання. Я шалено розсердилася та вирішила помститися. Адже я його кохала і так довіряла! Я промовчала. Зателефонувала своєму однокласнику, з яким завжди дружила — Миколі, і попросила про допомогу. Ми разом з Миколою вирушили туди, де мав бути мій чоловік зі своєю коханкою, і вдали, що теж закохані. Олег, побачивши нас, одразу підійшов та почав звинувачувати мене у зраді. А я відповіла: — Ти думав, що можеш мене зраджувати, а я тобі — ні? Дуже швидко знайшла тобі заміну! Поруч стояла Олена, коханка чоловіка, і була шокована. Виявилося, вона навіть не знала, що Олег уже має дружину. Він зрадив не лише мене, а й її. Невдовзі ми з Олегом розлучилися — пробачити зради я не змогла. Через пів року я вийшла заміж за Миколу, і зараз дуже щаслива з ним. А Олег і Олена розійшлися, бо Олена більше не змогла пробачити Олегу, що він приховав від неї свій шлюб…

Саме так я вчинила, коли в кишені чоловіка знайшла два ваучери на подорож по Дніпру. На одному з них

Без категорії

Докоряла чоловікові, що живе у моїй квартирі — і за один вихідний він зібрав речі та поїхав

Я дорікала чоловікові, що він живе у моїй квартирі. На один із вікендів він просто зібрав речі й поїхав.