Ковальчук Тарас

Ще ніколи тебе не забуду Олена Миколаївна йшла додому у розстібнутому драпованому пальті, зі стертим

Оксана стояла біля вікна й дивилася на спорожнілий двір. Утоптаний сніг був вкритий блискітками від хлопавок

Для мене народи. Ти ж знаєш, у мене не може бути дітей… Народи дитину, для мене народи. Ти ж знаєш, у

Некохана Оксана з дитинства ненавиділа своє ім’я. Застаріле, бабусяче. Коли вона підросла, мати розповіла

“Все буде добре, сину…” “Богданку, сину, це мама”, — пролунав у трубці тихий голос.

Жахлива помилка Марічка прокинулася від болю. Їй щось снилося перед пробудженням — щось важливе.

Того дня в мене був поганий настрій. Ні, спочатку все йшло як завжди: субота, сніданок, Ліля почала прибирати

Щоденник у моїх руках важкий. Вересень був теплим, сухим, з яскравим сонцем. Низьке осіннє сонце сліпило

Де вона, кохання? Олена була жвавою, веселою, гарною дівчиною. Навколо неї завжди кружляли хлопці.

**Прозріння** — Олеженьку… — Марійка увійшла в кімнату, тримаючи руки за спиною. Таємнича усмішка