Ковальчук Тарас

Життя як воно є Коли автобус спинився посеред оживленої вулиці, пасажири міцніше вчепилися у поручні.

Тої ночі вона зрозуміла: чоловік бреше. Не інтонацією, не словами — мовчанням. Дмитро вмів мовчати з

Зал, де ще чекають Я запізнився на свою електричку. Не через затримку — просто засів у думках.

На сходовихови пахло вареною капустою та старими проводами. Цей знайомий вечірній аромат пробирався крізь

Зранку в квартирі панувала не звичайна тиша, а напружена, густа, ніби перед грізою. Це було не затишне

Бо ще не стало зовсім пізно Тарас сидів на лавці біля зупинки, спостерігаючи, як автомобілі повільно

Тіні на кухні Коли Тарас втретє знайшов на столі шматок грушевого пирога, який він точно не приносив

У тісноті, та не в образі — Оленко, ну нічого страшного, трішки потеснишся. Це ж твоя рідна сестра, —

Вартовий Степанов Степанов з’явився на заводі на початку зими, з першими морозами. Ніхто не знав, звідки

— Ну, я пішов… Галю. — Іди. — Я йду, Галю, чуєш? — Іди, Юрку, іди. Лише коли за Юрком зачинились двері