Головна

Автор: Гриценко Іван

Без категорії
09
Десять років працювала кухаркою в родині сина – і жодної вдячності: як вчителька на пенсії десять років доглядала онука, куховарила, прибирала та віддала себе сім’ї, але залишилася непоміченою
Десять років була кухаркою в родині мого сина і жодної вдячності Сьогодні хочу занотувати в щоденнику
ZigZag
Без категорії
03
Ніхто не чекав: Історія нашої сім’ї — як тато-володар дороги зникає на заробітках, а мама чекає з подарунками; дядько Коля завжди поруч, доки батько пропадає, і як справжня любов і новий родинний затишок приходять в наш дім, коли мама нарешті робить вибір — у день мого випускного зі школи
Не чекали Наш з Оксанкою батько поїхав кудись на заробітки і зник, коли я був у пятому класі, а сестричка
ZigZag
Без категорії
021
Мамо, я одружуюсь! — весело вигукнув, сказав син. — Я рада, — без особливого ентузіазму відповіла Софія Петрівна. — Ма, ну ти що? — здивовано запитав Віктор. — Та нічого… Де жити плануєте? — прищуривши очі, поцікавилася мати. — Тут, у нас. Ти ж не проти? — відповів син. — Квартира ж трикімнатна, невже не помістимось? — А в мене є вибір? — запитала мати. — Ну не винаймати ж квартиру? — зітхнувши, сказав син. — Зрозуміла, вибору у мене немає, — приречено мовила Софія Петрівна. — Мамо, зараз такі ціни на оренду, що на їжу не залишиться. — додав Вітя. — Та ми не назавжди, будемо працювати, відкладати гроші й купимо свою квартиру. Так же швидше вийде. Софія Петрівна знизала плечима. — Будемо бачити… Значить так: заселяєтесь, живете, скільки треба, але маю дві умови — за комуналку платимо на трьох, а хатньою робітницею я не буду. — Гаразд, мамо, як скажеш, — одразу погодився Віктор. Молодята справили скромне весілля і почали жити разом в одній квартирі: Софія Петрівна, Віктор та невістка Ірина. Від першого дня, як молодята оселилися, у Софії Петрівни зненацька з’явилися нагальні справи. Діти повертаються з роботи — а мами вдома немає, у каструлях пусто, в квартирі — хаос, що залишили, те і лежить. — Мамо, ти де була? — здивовано питає син ввечері. — Вітю, мене зі зв’язку викликали в Палац культури, співати у Хорі народної пісні. Голос маю, ти ж знаєш… — Та невже? — вражено відповів син. — А що? Ти просто забув, а я розповідала. Там такі самі пенсіонери, як я, збираються і співають. Я так гарно провела час, завтра знову піду! — весело відказала Софія Петрівна. — А завтра теж хор? — запитав син. — Ні, завтра літературний вечір, читатимемо Шевченка. — сказала Софія Петрівна. — Ти ж знаєш, як я його люблю! — Та невже? — не переставав дивуватися син. — Ну звичайно! Я тобі казала! Який ти неуважний до рідної матері! — з легким докором сказала Софія Петрівна. Невістка мовчки спостерігала за розмовою, нічого не кажучи. З часу, як син одружився, Софія Петрівна, ніби отримала друге дихання: ходила в різні гуртки для пенсіонерів, у її компанії з’явилися нові подруги, які час від часу весело, з печивом і чаєм, затримувались на кухні до ночі, грали в лото, гуляли, а іноді дивилася серіали так завзято, що не чула навіть, як діти повертаються з роботи й вітаються. До домашніх справ Софія Петрівна принципово не бралась, і всю роботу переклала на невістку й сина. Спочатку вони мовчали, потім Ірина стала косо поглядати, згодом вони почали тихо бурчати, а потім Віктор важко зітхав. Але на всі ці невдоволення Софія Петрівна не звертала жодної уваги, насолоджуючись активним життям пенсіонерки. Одного дня вона повернулася додому щаслива, наспівуючи “Черемшину”. Заходить на кухню, де молодята понуро вечеряють свіжозварений суп, і радісно повідомляє: — Дорогі діти, можете мене привітати! Я познайомилась із чудовим чоловіком, і ми завтра разом їдемо в санаторій! Хіба це не гарна новина? — Гарна, — одноголосно погодились син з невісткою. — А у вас все серйозно? — з пересторогою спитав син, трохи хвилюючись, чи не з’явиться ще один мешканець. — Поки не знаю, сподіваюсь — після санаторію стане ясно, — сказала Софія Петрівна, налила супу, з апетитом поїла і ще й добавку попросила. Після відпустки Софія Петрівна повернулась розчарованою. Сказала, що Олексій — “не її рівень”, але додала, що в неї все ще попереду. Клуби, прогулянки та дружні чаювання тривали. Зрештою, коли молодята вкотре повернулися у неохайну квартиру, з порожнім холодильником, Ірина не витримала, грюкнула дверцятами і роздратовано сказала: — Софія Петрівна, а ви не могли б займатися і хатніми справами? В квартирі безлад! У холодильнику – порожньо! Чому ми маємо все робити, а ви – ні? — А чого це ми такі сердиті? — з подивом спитала Софія Петрівна. — А якби ви жили окремо, хто би за вас усе прибирала? — Але ж ви тут є! — не здавалася Ірина. — Я вам не служниця! Уже вистачило мені тієї роботи. Я одразу сказала Віті: хатньою помічницею не буду, це моя умова. Що він тебе не попередив — не моя провина, — сказала Софія Петрівна. — Я думав, ти жартуєш, — розгублено відповів Віктор. — Тобто, ви хочете жити у злагоді й щоб я ще за всіма прибирала і готувала? Ні! Сказала — не буду, значить — не буду! Не подобається — можете спокійно жити окремо! — вирішила Софія Петрівна й пішла у свою кімнату. А наступного ранку, ніби нічого й не сталося, Софія Петрівна, наспівуючи “Ой, у вишневому саду”, одягла гарну блузку, намалювала губи червоною помадою та вирушила у Палац культури — її там чекав Хор народної пісні…
Мамо, я женюся! весело заявив син. Радію, не надто захоплено відповіла Оксана Дмитрівна. Ма, ти що, не рада?
ZigZag
Без категорії
038
Мамо, я одружуюсь! — весело вигукнув, сказав син. — Я рада, — без особливого ентузіазму відповіла Софія Петрівна. — Ма, ну ти що? — здивовано запитав Віктор. — Та нічого… Де жити плануєте? — прищуривши очі, поцікавилася мати. — Тут, у нас. Ти ж не проти? — відповів син. — Квартира ж трикімнатна, невже не помістимось? — А в мене є вибір? — запитала мати. — Ну не винаймати ж квартиру? — зітхнувши, сказав син. — Зрозуміла, вибору у мене немає, — приречено мовила Софія Петрівна. — Мамо, зараз такі ціни на оренду, що на їжу не залишиться. — додав Вітя. — Та ми не назавжди, будемо працювати, відкладати гроші й купимо свою квартиру. Так же швидше вийде. Софія Петрівна знизала плечима. — Будемо бачити… Значить так: заселяєтесь, живете, скільки треба, але маю дві умови — за комуналку платимо на трьох, а хатньою робітницею я не буду. — Гаразд, мамо, як скажеш, — одразу погодився Віктор. Молодята справили скромне весілля і почали жити разом в одній квартирі: Софія Петрівна, Віктор та невістка Ірина. Від першого дня, як молодята оселилися, у Софії Петрівни зненацька з’явилися нагальні справи. Діти повертаються з роботи — а мами вдома немає, у каструлях пусто, в квартирі — хаос, що залишили, те і лежить. — Мамо, ти де була? — здивовано питає син ввечері. — Вітю, мене зі зв’язку викликали в Палац культури, співати у Хорі народної пісні. Голос маю, ти ж знаєш… — Та невже? — вражено відповів син. — А що? Ти просто забув, а я розповідала. Там такі самі пенсіонери, як я, збираються і співають. Я так гарно провела час, завтра знову піду! — весело відказала Софія Петрівна. — А завтра теж хор? — запитав син. — Ні, завтра літературний вечір, читатимемо Шевченка. — сказала Софія Петрівна. — Ти ж знаєш, як я його люблю! — Та невже? — не переставав дивуватися син. — Ну звичайно! Я тобі казала! Який ти неуважний до рідної матері! — з легким докором сказала Софія Петрівна. Невістка мовчки спостерігала за розмовою, нічого не кажучи. З часу, як син одружився, Софія Петрівна, ніби отримала друге дихання: ходила в різні гуртки для пенсіонерів, у її компанії з’явилися нові подруги, які час від часу весело, з печивом і чаєм, затримувались на кухні до ночі, грали в лото, гуляли, а іноді дивилася серіали так завзято, що не чула навіть, як діти повертаються з роботи й вітаються. До домашніх справ Софія Петрівна принципово не бралась, і всю роботу переклала на невістку й сина. Спочатку вони мовчали, потім Ірина стала косо поглядати, згодом вони почали тихо бурчати, а потім Віктор важко зітхав. Але на всі ці невдоволення Софія Петрівна не звертала жодної уваги, насолоджуючись активним життям пенсіонерки. Одного дня вона повернулася додому щаслива, наспівуючи “Черемшину”. Заходить на кухню, де молодята понуро вечеряють свіжозварений суп, і радісно повідомляє: — Дорогі діти, можете мене привітати! Я познайомилась із чудовим чоловіком, і ми завтра разом їдемо в санаторій! Хіба це не гарна новина? — Гарна, — одноголосно погодились син з невісткою. — А у вас все серйозно? — з пересторогою спитав син, трохи хвилюючись, чи не з’явиться ще один мешканець. — Поки не знаю, сподіваюсь — після санаторію стане ясно, — сказала Софія Петрівна, налила супу, з апетитом поїла і ще й добавку попросила. Після відпустки Софія Петрівна повернулась розчарованою. Сказала, що Олексій — “не її рівень”, але додала, що в неї все ще попереду. Клуби, прогулянки та дружні чаювання тривали. Зрештою, коли молодята вкотре повернулися у неохайну квартиру, з порожнім холодильником, Ірина не витримала, грюкнула дверцятами і роздратовано сказала: — Софія Петрівна, а ви не могли б займатися і хатніми справами? В квартирі безлад! У холодильнику – порожньо! Чому ми маємо все робити, а ви – ні? — А чого це ми такі сердиті? — з подивом спитала Софія Петрівна. — А якби ви жили окремо, хто би за вас усе прибирала? — Але ж ви тут є! — не здавалася Ірина. — Я вам не служниця! Уже вистачило мені тієї роботи. Я одразу сказала Віті: хатньою помічницею не буду, це моя умова. Що він тебе не попередив — не моя провина, — сказала Софія Петрівна. — Я думав, ти жартуєш, — розгублено відповів Віктор. — Тобто, ви хочете жити у злагоді й щоб я ще за всіма прибирала і готувала? Ні! Сказала — не буду, значить — не буду! Не подобається — можете спокійно жити окремо! — вирішила Софія Петрівна й пішла у свою кімнату. А наступного ранку, ніби нічого й не сталося, Софія Петрівна, наспівуючи “Ой, у вишневому саду”, одягла гарну блузку, намалювала губи червоною помадою та вирушила у Палац культури — її там чекав Хор народної пісні…
Мамо, я женюся! весело заявив син. Радію, не надто захоплено відповіла Оксана Дмитрівна. Ма, ти що, не рада?
ZigZag
Без категорії
09
Наші внуки – радість, але сил працювати на них у нас більше немає
Наші онуки любі, але сил на них уже не вистачає. Кажуть, діти то щастя. Те саме стосується і онуків.
ZigZag
Без категорії
019
Підставила рідна сестра: як Ольга залишила доньку на місяць, втекла в Туреччину, а Віра вирішила її долю, віддавши до люблячого батька
Зрадниця рідна сестра Стефо, я вже не можу, Ганна тяжко сіла на кухонний стілець, обхопивши голову руками.
ZigZag
Без категорії
014
Коли Оля дізналася, що вагітна, її родина була приголомшена. Їм зовсім не подобалося, що вона у стосунках з чоловіком, який, на їхню думку, незабаром зникне з її життя. Оля — звичайна дівчина зі Львова, із доброї родини. Вона росла з мамою та вітчимом, який чудово замінив їй батька. Батьки завжди її підтримували, Оля відчувала любов і турботу вдома. Дівчина закінчила школу та склала ЗНО, але вступ до університету був під питанням через погане знання англійської. Оля вирішила, що приватні заняття з репетитором допоможуть їй швидше оволодіти мовою. Вона обрала Давіда — хлопця з Гвінеї, який приїхав в Україну на навчання. Давід досконало володів англійською та вже не перший рік викладав її. Спочатку Олі було важко на уроках. Але з часом між ними виникла симпатія, і невдовзі стосунки стали дуже близькими. Вони вже не хотіли бути окремо. Коли Оля дізналася про вагітність, родина пережила шок. Вони були обурені стосунками з іноземцем, якого, на їхню думку, невдовзі не буде поруч. Батьки уявляли, що Оля залишиться одна з дитиною, яка відрізнятиметься від інших через зовнішність. Коли Давід отримав диплом, він справді повернувся на батьківщину, але не припиняв підтримувати зв’язок з Олею. Вони обидва чекали на появу дитини; телефонували та спілкувалися онлайн. Донечка Олі народилася вчасно, але через ворожість сім’ї Оля вирішила переїхати до Гвінеї. Життя Олі й чоловіка в Африці було нелегким: вони не змогли звикнути до спеки, тому змушені були повернутися в Україну. Згодом народилася друга донька, та родина продовжувала ігнорувати Олю і не визнавала її вибору. Оля не хоче розлучатися з коханим заради їхньої прихильності. Вони мріють переїхати до Канади, сподіваючись знайти там більш толерантних людей.
Коли Галина дізналася, що вагітна, її родина була шокована. Їм зовсім не подобалася думка, що вона зустрічається
ZigZag
Без категорії
011
Мій син довго шукав гідну дівчину для створення сім’ї, але я ніколи не ставила під сумнів його вибір. Нарешті, коли йому виповнилося 30 років, він зустрів Олену, і вона стала для нього ідеальною. Майже щодня я чула, яка вона добра і красива. Нарешті мій син по-справжньому закохався. Мені теж подобалася Олена. З захопленням він розповідав мені та друзям про її переваги — здавалось, що він знайшов справжню другу половинку, тож невдовзі вирішив одружитися. Як турботлива мати я, звісно, підтримала його рішення. Підготовка до весілля далася непросто, але мої знайомі допомогли на славу. У нареченої були чудові батьки, ми відразу добре знайшли спільну мову. На початку все було чудово, але з часом усе змінилося. Їх шлюб почав розпадатися — сварки ставали все частішими. Я знала, що це тільки перший рік спільного життя, і сподівалася, що з часом усе налагодиться, але все одно турбувалася і хотіла, щоб вони були щасливі. Той вечір мене справді вибив із колії. Пізно ввечері син прийшов до мене з речами — сказав, що йому нема де жити, бо дружина вигнала його з дому. Він провів кілька днів у мене, і Олена жодного разу не прийшла, щоб якось порозумітися. Це повторювалося знову й знову. Коли невістка повідомила, що чекає дитину, я вирішила з ними поговорити і дати декілька порад, щоб уникнути подальших непорозумінь. Але тільки погіршила ситуацію. Конфлікти між ними почастішали, і тепер син ночував у мене ще частіше. Мені було важко бачити, як він втрачає посмішку і радість життя. Я не могла більше дивитися, як син страждає у такому шлюбі, тому порадила задуматися, чи варто так далі жити. Він міг би бути гарним татом, навіть якщо житиме окремо. Зрештою, син подав документи на розлучення. Невдовзі Олена прийшла до мене і просила допомоги — благала вплинути на сина, щоб він забрав заяву з суду, бо не хотіла руйнувати родину. Я не раз радила їй берегти сім’ю. Згодом мене стали звинувачувати в тому, що я ламаю їм життя і втручаюся у справи молодої пари. Тепер я не знаю, чи правильно зробила, порадивши синові розлучитися. Його дружина мене не любить, а син усе більше віддаляється від мене. Може, вони справді ще кохають одне одного? Жити окремо тяжко, але й разом їм не добре…
Мій син довго шукав гідну дівчину для шлюбу, але я ніколи не ставив під сумнів його вибір. І ось, коли
ZigZag
Без категорії
014
Мій другий чоловік виявився справжнім джентльменом: щедро дбав про покупки для мене й мого сина та подарував нам турботу й надійність, про які я лише мріяла
Мій другий чоловік виявився прекрасною людиною, яка ніколи не шкодувала грошей на покупки для мене й
ZigZag
Без категорії
012
За тиждень до 8 Березня я ледве вирвалась із зали суду. Сліз було так багато, що я нічого не бачила. В голові лунав лише один вирок: “Ви більше не чоловік і дружина”. Чому він так зі мною вчинив? За які гріхи мені дісталася така кара?
За тиждень до восьмого березня ледве вибігла я з зали суду. Сльози застилали мені очі, і в думках звучали
ZigZag
© 2026 ZigZag