Гриценко Іван

Того дня мені не слід було бути біля води. Просто коротка перерва на кав’ярні при пристані.

Двадцять три роки я віддав паралізованому синові. А потім прихована камера відкрила правду, яку я ніяк не чекав.

— Соломію Петрівно, благаю вас! Не звільняйте мене! Діточки малі, кредит на квартиру! — Марта стояла

Олеся, ти що робиш?! — Олег гукнув увесь дім. — У такому вигляді й куди зібралась?! — У театр, якщо дозволиш!

Він обрав родину. Але не нашу. — Мамо, годі вже! — Данило різко відвернувся від вікна, де пильно виглядав машини.

Тетяна Іванівна складала у коробку старі світлини, коли натрапила на фото з випускного. Сорок років тому

Віра Петрівна оцінювала свій вигляд у дзеркафі, підправляючи сизий костюм. Сьогодні Оленці стукнуло тридцять.

— Зоріку, та як же це розуміти? — сусідка Ганна Михайлівна стояла на порозі з торбинкою й похитувала головою.

Оксана сиділя біля вікна, спостерігаючи за вуличною метушнею. Автобуси однаково скреготали гальмами

— Антоне, заскочи! — замовк дзвінок безпосереднього зв’язку шефа. Антон передчував дорікання.