Автор: Гриценко Іван

“Бачу тебе, не ховайся. Що ти робиш у нашому підїзді?” кішка провинувато підняла очі, обережно

Сірий котик сидів біля дверей ветеринарної клініки. Він плакав, а біля його лап лежав крихітний кошеня

Олена повільно ступила на ідеально підстрижений газон, ніби виходила на сцену. Кожен її рук був вимірений, холодний.

Коли я вийшла на вулицю тої ночі, не знала, куди мене приведе шлях. Валіза видавалася важкою, наче набита

**На полях мого часу** Нещодавно до мене завітав друг на каву. Сиділи, розмовляли про життя.

Киньмо її тут, нехай сама здохне! гукнули вони, викидаючи бабусю в сніг. Негідники не здогадувались

Рік минув з того дня, як її єдиний син, Ярослав, пішов у вічність. Похорон пройшов тихо, але в душі Марії

Листопад віяв, ніж голий кинджал, коли сивий туман підіймався над Дніпром. У дворі, між похилими гаражами

Побачивши собаку біля лавки, він кинувся до нього. Погляд його впав і на ремінь, що Наталя недбало кинула.

Моя матір і сестра бачили у мені лише гаманець вони ніколи по-справжньому не цікавилися моїм життям.