«І чого цим старим вдома не сидиться зранку» – вибухнув гнів0м чоловік у маршрутці

Для мене це б0люча тема й хочу сказати, що я повністю підтримую того чоловіка. Вочевидь, що йому вже дійсно допекли по повній.

Ранок. Я стою на автобусній зупинці, чекаю на свій тролейбус. Потрібно швидко дістатися до роботи, а то сьогодні через дітей трошки затримався. Попробуй приготуй їх до школи після того, як вони майже місяць сиділи на дистанційному навчанні. Навколо стоїть ще декілька людей. Майже два десятки. Здалеку до зупинки підходять все нові та нові майбутні пасажири. «Ох, відчуваю буде весела поїздка. А прийди я на хвилин десять раніше, то вже б спокійно їхав,» – думав я, а сам у голові гадав, де саме стане транспорт, щоб мати можливість першим заскочити у розчинені двері. Навіть купюру приготував для того, щоб розрахуватися, вертів нею у руках.

І ось з-за повороту з’явився красень тролейбус синього кольору. Він зі скрипом зупинився і відчинив двері для своїх нових пасажирів, з вікон на нас дивилися горді очі тих, хто першим встиг зайняти місця. я тільки хотів зробити крок, як тут мене підхопила хвиля пенсіонерів та понесла прямо до тролейбуса. Якби я не вхопився руками за поручні, то мене б напевно заштовхали ногами. Якимось чудом мені вдалося дістатися безпечного місця. «Ну й напір у пенсіонерів,» – подумав я. Але тут десь на початку тролейбуса почалися крики. Сильний чоловічий голос (напевно військовий, чомусь спало мені на думку) почав голосити на весь транспорт. «І чого цим старим з самого ранку вдома не сидиться? Люди їдуть на роботу, а вони не дають нормально дістатися до праці. Всі ноги вже повідтоптували. Як мені зараз з’явитися перед начальством з брудними черевиками?». Хтось щось йому відповів. Слова полетіли з усіх сторін, до кого вони були адресовані? Але чоловік не здавався. «Ось ви жіночко. Ви голосніше всіх кричите прямо мені на вухо. А для чого ви о восьмій ранку їдете на базар? Хіба якщо ви приїдете туди на годину пізніше, то там нікого не буде чи весь товар продадуть. Там вже роками не змінюється асортимент. А так би й самі їхали у комфорті, без штурханини, й іншим було б зручніше. Ми ж на роботу поспішаємо, щоб заробляти гроші та платити податки вам на пенсії».

Але його слова, логіку та розум не було більше чути за тими криками, які полетіли у його адресу. Як він посмів вчити пенсіонерів життя. Я також хотів вставити свої п’ять копійок та допомогти бідному чоловікові, але тут вже була моя зупинка. Не знаю, чим там закінчилася його дискусія з натовпом пенсіонерів, але гадаю, що йому не вдалося їх переконати, адже на наступний день історія з натовпом пенсіонерів повторилася знову.

Невже я також буду з самого ранку їздити до лікаря та на базар, коли отримаю пенсійне посвідчення і буду сперечатися з кожним, хто посміє мені на це вказати?