Автобус запізнювався вже більше двадцяти хвилин… а холод починав бити до кісток.
Ярослав вийшов з роботи пізніше, ніж зазвичай. Післяобідній дощ вщух, але різкий вітер різав, немов невидимі ножі. Його легка куртка не рятувала від цього вечора.
На зупинці був лише він і літня жінка в хустці та старому, але міцному пальті, яке, здавалося, мало стільки ж років, скільки й теплоти. Ярослав намагався рухати пальцями, щоб вони не дерев’яніли, але вже нічого не відчував.
Жінка мовчки спостерігала за ним кілька секунд, а потім, не кажучи ні слова, підійшла.
“Візьми,” – промовила вона, накидаючи пальто на його плечі.
Ярослав здивувався.
– Ні, будь ласка, я не можу… – відповів він, намагаючись повернути їй одяг.
Вона усміхнулася лагідно.
– Я вже дійшла, куди йшла. Тобі ще далеко.
Хлопець хотів наполягати, але саме тоді з’явився автобус. Коли він зайшов всередину, жінка вже повільно йшла в протилежному напрямку, не чекаючи подяки.
Тієї ночі Ярослав повісив пальто біля дверей. Він не планував залишати його назавжди… але вирішив носити, доки не знайдеться той, кому воно потрібніше.
⸻
Роздуми:
Індиві найбільше багатство – не в тому, що тримаєш, а в тому, що віддаєш саме тоді, коли треба.
Чи вірите ви, що маленький жест може змінити чийсь день?
***
Через кілька тижнів Ярослав знову стояв на тій самій зупинці, тепер під холодною мрякою. На ньому було те саме старе пальто, в тканині якого ще вчувався легкий присмак деревного диму та часу. Поряд тремтів підліток у тонкій толстовці, марно намагаючись сховати руки в рукавах.
Ярослав подивився на нього і згадав той вечір. Не роздумуючи, зняв пальто та накинув його на хлопця.
– Візьми, – просто сказав він.
Очі підлітка розширилися. Він сором’язливо похитав головою.
– Ні… я не можу…
– Можеш, – тихо перервав Ярослав. – Я вже дійшов.
Автобус під’їхав, і, заходячи всередину, Ярослав побачив, як хлопець міцно стиснув пальто, немов воно захищало його від усього світу.
Тієї ночі він усвідомив: доброта подорожує, як маршрут автобуса. Хтось її підхоплює, їде з нею певний час, а потім передає далі, щоб вона не зупинялася.
Іноді старе пальто гріє не лише одне тіло, але й багато сердець.
