БАБУСЯ ЯНГОЛ-ОХОРОНЕЦЬ
Батьків Яринка не памятала. Тато залишив маму ще до її народження, і більше про нього нічого невідомо не було. Мами не стало, коли Яринці виповнився лише рік онкологія спалахнула раптово, і зрештою згасла вона, як свіча на вітрі.
Яринку виховувала бабуся Одарка, мамина мама. Її чоловік пішов із життя ще в молодості, й усю себе вона присвятила дочці та онучці. Ще з пелюшок між бабусею та Яринкою виткалась тонка, невидима ниточка. Баба Одарка цілком відчувала, чого хоче малеча, і у них завжди панувало порозуміння без слів.
Бабусю Одарку поважали всі сусіди на подвірї, продавчині на ринку, навіть вчителі в школі. Вона завжди приходила на батьківські збори з кошиком пампушок: «Як це людям сидіти голодними після роботи?» казала вона. Ніколи не лихословила, не пліткувала й часто ділилася мудрістю з тими, хто потребував поради. Яринка щиро раділа, що має таку бабусю.
У Яринки ж особисте життя не складалося: школа, університет, робота, куди вічно спішити, щось вирішувати. Залицяльники траплялися, але душа не лежала ні до кого все не ті люди, не ті слова. Баба Одарка хвилювалася й жаліла:
Яринко, доню, ну скільки можна ходити самою? Невже нема ніде хлопця доброго, такого як ти? Ти ж гарна в мене, розумна! Яринка тільки сміялась, але у серці відчувала: вже пора й родину створювати, бо й тридцятка скоро.
Та бабусі не стало зненацька не прокинулася, серце зупинилося у сні. Яринка довго не могла в це повірити, ходила на роботу, по магазинах, але ніби діяла у дивному світі, де все вяже павутина спогадів. Дома тепер чекала хіба киця Квітка. Ставала Яринці самотньо, немов у порожній дзеркальній кімнаті.
Якось у переповненій приміській електричці, читаючи книжку з пожовклими сторінками, Яринка помітила, як навпроти сів чоловік років сорока, чемний і обережно вбраний. Його погляд ковзав по Яринці, і це здавалося їй лагідним сонячним промінням. Він заговорив про книжки а ця тема для неї завжди була окремим світом. «Диво якесь, як у химерному сні», майнула думка. Вже й виходити треба було, та так не хотілося повертатися до оселі порожнечі. Чоловіка звали Олесь. Він запросив її до кавярні неподалік і Яринка погодилася.
З того часу усе покотилося дивовижно та незвично дзвінки, листування до ранку, по-справжньому зустрічалися рідко, бо Олесь був заклопотаний працею. Про себе розповідав мало зникав з розмов, якщо зачіпати сімю чи минуле. Яринку це не тривожило вперше в житті вона почувалася соняшником біля чоловіка.
Одного дня Олесь покликав Яринку до ресторану на вихідні. Вона здогадувалася: цей вечір буде особливим, і, мабуть, на неї чекає пропозиція. Її переповнювала щаслива туга нарешті у неї буде сімя! Ех, шкода, що бабуся не дочекаалася цих днів.
Ввечері, лежачи на старій канапі, Яринка думала, у що одягнутись, бо ж день памятний. Вона любила замовляти сукні у крамничках онлайн, тому захоплено шукала наряд. Не помітила, як задрімала.
І сниться їй: ніби з темряви виходить бабуся Одарка у трояндовій хустині, сідає на край ліжка і гладить Яринку по голові. Ба, ти ж померла… Як тут опинилася? Яринко, я завжди тут, поруч! Ти просто не бачиш. Хочу попередити: не зустрічайся з Олесям, не твоя це людина. Послухай бабусю. І розплилася в повітрі, як ранкова мла над луками.
Яринка прокинулася, ще довго дивилася у темряву. Бабуся тільки-но була тут або то все забаганка підсвідомості? Вона намагалася думати про сукню, та душу точив неспокій. Чому бабця так сказала? Вона ж взагалі його не знала Так і не вибравши вбрання, знову заснула, ніби впала у глибоку колодязь тривог і сумнівів.
День «ікс» наступив настрій валився додолу, а слова бабусі крутилися в голові, свердлили душу. Сьогодні вона одягнула не нову, але улюблену сукню і пішла до ресторану бо так вже веліли обставини. Олесь відразу помітив холод у її погляді, сипав жартами, намагався оживити її, та все дарма.
Наприкінці вечері він, ніби герой зі старого кіно, став на одне коліно й підніс їй коробочку з обручкою. І раптом у вікні Яринка побачила бабусю Одарку вона стояла у зимовому пальті й сумно дивилася на місяць. Це був знак дивний і страшний. Вибач, Олесю, я не можу Чому? Що не так? Я завжди вірила бабусі, прошепотіла вона, вихопилася і вибігла з ресторану.
Олесь вибіг за нею, гнівом спалахнули його очі, він схопив її за плечі й почав лютувато кричати: Ах так! Не хочеш за мене? Та й сиди тоді зі своєю Квіткою! Хто тебе, курка ощіпана, ще візьме?!
Яринка дивилася із жахом от тобі й казка про принца, от тобі і щастя Лише обстрелені зелені паперові гривні в гаманці, тільки стара киця й спогади
Наступного дня Яринка пішла до свого шкільного друга Андрія тепер він очолював відділ у поліції й був душею компанії. Яринка розповіла йому все й показала фото Олеся.
За добу Андрій подзвонив: Яро, він шахрай. Знайомиться з жінками, одружується, переписують на нього квартиру чи беруть великого кредиту для «бізнесу», а потім опиняються на вулиці. Не раз мав судимість. Добре, що ти вчасно зрозуміла.
Яринка так і сіла на випадкову лаву на майдані. «Звідки ж бабуся могла це знати? Мабуть, на тому світі вона бачить усе» Дякую тобі, рідна, що оберігла.
Ввечері вона зайшла до магазину, купила гречки, хліба й китці сметани за кількадесят гривень, і рукою впевненою повернулася додому. І якась тиха радість поселилася в серці: вона не сама. Кажуть, душі рідних бережуть нас, стають нашими янголами-охоронцями Хочеться вірити, що це правда ось так, по-українськи, по-людськи.
