Коли бабуся дізналась, що онук збирається виселити її з власної квартири, вона швидко продала житло та вирушила до Європи.
Чим далі, тим більше я переконуюся: родинні зв’язки ще не обов’язково означають любов, повагу чи турботу. Ось і в нашій родині трапилася історія, від якої досі мороз по шкурі — як онук ледь не викинув рідну бабусю з її ж помешкання. Та вона виявилася мудрішою за всіх і вчинила так, що тепер одні ламають руки, а інші захоплюються її силою.
Познайомтеся: бабусю звуть Ганна Степанівна. Їй вже сімдесят п’ять, але вона — втілення енергії, радості й життєвої мудрості. За плечима — довгі роки праці, виховання дітей, допомога кожному, хто звертався. Після смерті чоловіка вона залишилася сама у великій трикімнатній квартирі в самому центрі Чернігова. І саме на це житло позіхав її рідний онук — Віталій, брат мого чоловіка.
Віталій із дружиною та трьома дітьми давно тіснилися в квартирі тещі. Тісно, галасливо, сварки через день. Купувати своє — не хотіли: «нащо платити іпотеку, якщо є бабуся з квартирою?». І навіщо чекати? «Скоро стара відійде у вічність, і все буде наше». Словами цього не казали, але відчувалося у кожному погляді, у кожній єхидній усмішці Віталія та його дружини Оксани.
Але в Ганни Степанівни були інші плани. Вона ні на що не скаржилася, жила яскраво — ходила на концерти, виставки, навіть на побачення, що особливо бісило Віталія. Він не розумів: «Як так? Вже б сиділа біля телевізора та чекала кінця, а вона все в русі». Чекати смерті бабусі набридло. Тоді Віталій вирішив прискорити події — запропонував «по-доброму» переписати квартиру на нього, а їй переїхати до будинку для літніх. Аргументи були «переконливими»: «Тобі там і догляд, і лікарі, а тут ти нам лише заважаєш».
Почувши це, бабуся мовчки підвелася, пішла у спальню і замкнулася. А вже наступного дня була в нас — у мене та мого чоловіка. Ми давно знали про наміри Віталія і ще раніше запрошували бабусю до нас, а квартиру здавати та збирати на мрію — подорож до Італії. Ганна Степанівна вагалася, але після слів онука — вирішилася одразу.
Ми допомогли їй здати житло — квартиранти трапились порядні. Бабуся почала відкладати гроші. Тут Віталій вибухнув: подзвонив, влаштував скандал, звинуватив мого чоловіка в тому, що він «навіяв», і вимагав… гроші з оренди. Його дружина Оксана почала частіше приходити до нас, спочатку з дітьми, потім одна. Ходила, цвірінькала, питалася про «здоров’я коханої бабусі». Але суть була ясна — чекали, що вона ось-ось помре, і квартира дістанеться їм.
Але життя розпорядилося інакше.
Ганна Степанівна полетіла до Італії. Її очі світилися від щастя, коли вона надсилала нам фото з Риму, де милувалася старовинними вулицями. А коли повернулася — не зупинилася. Сказала: «Хочу ще». Ми з чоловіком запропонували продати її квартиру, купити маленьку однушку на околиці, а решту грошей витратити на подорожі.
Вона продала «трВона продала “трішку” та купила затишну однушку в новому мікрорайоні, а на залишені кошти знову вирушила у подорож — цього разу до Іспанії.
