БАБУСЯ ЯНГОЛ-ОБЕРІГ
Батьків Соломія не памятала. Батько залишив маму, коли вона ще була вагітна, і після того про нього ніхто нічого не чув. Мами не стало, коли Соломії виповнився лише рік. Виявили в неї тяжку хворобу, і життя згасло, як свічка в темряві.
З того часу Соломію виховувала бабуся Галина, мамина мама. Свого чоловіка бабуся втратила ще в молодості, тож усе своє життя присвятила доньці і онучці. Між Соломією та бабусею з перших днів виникла дивовижна сердечна близькість. Бабуся Галина лише поглядом відчувала, що потрібно Соломійці, між ними завжди панувало взаєморозуміння.
Бабусю Галину всі навколо любили і сусіди, і знайомі, і шкільні вчителі. На батьківські збори вона часто приносила кошик із домашніми пиріжками: Не годиться ж сидіти голодними, всі з роботи втомлені. Вона ніколи нікого не осуджувала і не перемивала кісточки, а до її порад часто дослухались. Соломія щиро раділа, що має таку лагідну, мудру бабусю.
У самої Соломії особисте життя не складалося. Школа, університет, робота вічно в русі, вічно кудись поспішає, щось не завершене. І хлопці були, та все щось не те, не ті люди. Бабуся Галина переживала за онучку.
Ну що ж ти, Соломійко, все одна ходиш, невже жодного порядного хлопця не знайшлося? Ти ж у мене така гарна і розумна, жаліла бабуся. Соломія віджартовувалась, та у душі й сама розуміла пора б уже створювати сімю, адже вже й тридцять настало.
Не стало бабусі раптово. Просто не прокинулась одного ранку серце зупинилось у сні. Соломія не вірила в те, що трапилось. Вона ходила на роботу, у крамниці, але усе робила на автоматі. Вдома її тепер чекала лише кішка Василинка. Самотність Соломію гнітила.
Одного разу, повертаючись електричкою до Львова, вона читала книжку. Навпроти підсів чоловік років сорока, охайний і ввічливий. Він дивився на неї уважно, та чомусь це не дратувало, а навпаки було приємно. Завів розмову про літературу, а Соломія могла про книжки говорити годинами. Ну просто як у якомусь західноукраїнському романі, подумала вона. Час було виходити, але додому йти зовсім не хотілося. Чоловіка звали Остап. Він запросив продовжити розмову у найближчій кавярні, і Соломія радо погодилася.
З того дня між ними закрутився роман, від якого паморочилось у голові. Щодня телефонували, писали одне одному, хоч бачилися нечасто: Остап часто був зайнятий на роботі. Про нього вона знала мало він уникав розмов про сімю, минуле, роботу, та Соломії це було байдуже, вона вперше відчувала себе щасливою.
Якось Остап запросив Соломію у ресторан на неділю й натякнув, що зустріч буде особливою. Вона зрозуміла буде пропозиція. Соломія була в захваті, уявляла: нарешті у неї буде чоловік, діти, родина Як шкода, що бабуся цього не побачить!
Ввечері, лежачи на старенькому дивані в бабусиній квартирі у Львові, Соломія роздумувала, у що вдягнутися на важливу зустріч. Вона доглядала собі сукні в онлайн-магазині, аж заснула з телефоном у руці.
І тут їй сниться: заходить бабуся Галина в улюбленій вишиванці, сідає на диван і ніжно гладить онучку по голові. Соломія здивувалась, зраділа: Ба, як ти тут опинилася, ти ж? Я, Соломійко, нікуди не йшла, завжди біля тебе поруч, усе бачу й чую, а ти мене не відчуваєш. Не зустрічайся з тим чоловіком, він лихий. Послухай бабусю. Промовила і розчинилась у повітрі.
Соломія прокинулась, не розуміючи, що щойно відбулося. Тільки-но бачила бабусю і немає її Зрозумівши, що то був сон, почала далі обирати сукню, але всередині щось тривожило. Чому бабуся сказала, що Остап поганий, якщо вона його зовсім не знала? Перебираючи варіанти, Соломія врешті знову заснула, так нічого й не обравши.
День зустрічі наближався. Сукню вона не обрала, нічого не ладилося, і бабусині слова не йшли з голови. Віщим снам Соломія не довіряла ніколи, але хіба могла бабуся наснитися просто так? Адже між ними була особлива духовна нитка, а раптом вона і справді все бачить, усе знає
У суботу Соломія у своїй старій, але улюбленій сукні опинилася у ресторані. Настрою не було, та Остап одразу це помітив. Щось сталось, солодка моя? Ні, ні, все гаразд. Остап удав, що повірив, сипав жартами, намагався розвеселити Соломію. А наприкінці вечора, мов у гарній кінострічці, став на коліно і подав оксамитову коробочку з обручкою.
Соломії раптом стало недобре у голові закрутились думки, у вухах задзвеніло та раптом вона побачила у вікні відображення бабусі. Галина просто стояла і мовчки дивилася на онуку. Тут Соломія зрозуміла це знак: Вибач, Остапе, я не можу А чому? Що я не так зробив? Ти нічого поганого не зробив, я просто завжди дослухаюсь до бабусі Вона вибігла з ресторану.
Остап кинувся услід, його очі блиснули лютістю, він схопив її за плечі й закричав: Ах ти ж, небажана! Не хочеш бути зі мною? Ну й сиди зі своєю Василинкою! Навіщо ти мені потрібна, хвора на голову! І пішов.
Соломія була у шоку. Оце той Остап, розумний, начитаний, якого вона кохала Ось тобі і сімя, гірко подумала вона.
Наступного дня Соломія звернулася до свого однокласника Ігоря, який працював у слідчому відділі поліції. Вона попросила дізнатися про минуле цього чоловіка, залишила фото й дані.
За добу Ігор подзвонив. Соломіє, я нічим не можу тебе потішити Твій Остап шахрай. Він знайомиться з самотніми жінками, одружується, переписують вони на нього житло чи беруть великі кредити для його бізнесу, а потім він виганяє їх з їхніх же осель і розлучається. Він і судимий уже декілька разів був за це. Тобі пощастило, що ти вчасно відійшла.
Он як Звідкіля могла бабуся Галина це знати? Дива та й годі. Дякую тобі, дорога моя берегине, що не полишаєш мене й оберігаєш від лиха.
Соломія зайшла до крамниці, купила хліба, молока та корму для Василинки, і з полегшенням, з піднятою головою, пішла додому, знаючи, що ніколи не буде зовсім сама, бо бабуся завжди поряд
Кажуть, що душі рідних стають нашими янголами-охоронцями, допомагають оминати біди та нещастя Хочеться вірити, що це й справді такВечірні вогні Львова тихо мерехтіли за вікном її квартири, і тиша стала теплішою. Василинка муркотіла поруч, ніби відчуваючи бабусин спокій у оселі. Соломія сіла біля старої шафи й обережно взяла до рук бабусину вишиванку ту саму, у якій її побачила уві сні. Вона вдягла її і, подивившись у дзеркало, побачила у своїх очах мудрість, лагідність і силу рідної людини.
Сльоза скотилася по щоці, але вже не від болю, а від полегшення. Вперше за багато років вона відчула вдячність долі за свій шлях, за бабусю, що й далі поруч хай навіть невидима.
Вона розчинила вікно, вдихнула вечірнє повітря й прошепотіла: Дякую, бабусю, я почула. А у відповідь здалося у мякому шурхотінні листя пролунало ніжне: Завжди з тобою, доню.
З цього вечора Соломія почала жити для себе неспішно, уважно дослухаючись до свого серця та голосу рідної душі, що оберігає. І кожного разу, коли перед вибором чи труднощами їй ставало тривожно, вона згадувала бабусине тепло, що залишилося з нею назавжди. І майбутнє вже не здавалося таким самотнім та порожнім.
Адже її янгол-берегиня завжди поруч, у тиші кімнати, у світлі лампи, у затишку рідного дому.
