Бабо Алло! гукнув Матвій. А хто ж вам дав дозвіл тримати вовка у нашому селі?
Алла Степанівна зажурилась ще сильніше, коли глянула на свій паркан: той вже так тримався на чесному слові, що розвалювався при першому подиху вітру. Скільки разів вона вже підпирала його дошками, лагодила гнилі стовпчики, відкладала з пенсії гривень а все марно! Не витримав бідолаха.
Відколи покійний Петро Андрійович подався на той світ, Алла залишилась одна в господарстві. Добре колись було: чоловік золоті руки мав, тесляр, столяр, все вмів і міг. Господарка цвіла, город родив, худоба не хворіла. За сорок років шлюбного життя вони все пережили разом: радощі, працю й навіть сварки. Дім аж блищить, врожай на заздрість, корова молоко дає, а баба Алла про паркан навіть не згадувала.
Син їхній, Єгор Петрів, був справжнім господарем від малого віку. Не треба було його штовхати сам знав, коли дров принести, коли з шахти воду затягти, як напоїти худобу й мамі допомогти після роботи на фермі.
Петро повертався додому, мив руки, йшов на ганок разом із газетою й цигаркою. А Алла варила смачнющу вечерю, і всі збирались довкола столу, розповідали, що цікаве за день трапилось. Сім’я була міцна аж сільські баби заздрили.
Час летів не вгомонено. Син виріс, поїхав у Київ здобувати освіту й оженився, мабуть, на корінній киянці Лесі. Вирішили осісти в столиці де ж іще? Єгор приїздив спершу у відпустку, а тоді, як Леся його підбила, став кататися за кордон, «оздоровлюватися». Петро сварився з сином:
Та де він там стомився? Це ж Леся його задурила. А ті подорожі для чого?
Старі сумували що лишалося робити? Жити та чекати хоч якоїсь вісті від Єгорчика. З часом Петро захворів, не їв, худнув. Лікарі ще й ліки прописували, але практичніше на те дивились: додому й чекайте, що буде. Якраз навесні, серед співу соловїв, Петро відійшов.
Єгор приїхав на похорон. Щирий плач і докори совісті: не встиг побачити батька живим. Тиждень був біля мами, а потім поїхав у місто. За десять років три листи на всю любов. Алла залишилася сама, худобу продала сусідці. Нащо їй те стадо? Корова ще довго ремигала біля двору, слухала бабині ридання навіть сльозу пустила, кажуть.
Господарка занепадала без чоловічих рук. То дах протік, то двері не зачинялись, то вода затопила погріб. Алла намагалася сама лагодити, що могла, а на пенсію гривень відкладала на майстрів, коли вже зовсім зуби зціпить.
Якось сталося ще лихо: зір різко почав псуватися. Пішла до крамниці, а цінники наче хтось їх штрих-кодом списав. Ще трохи і вивіску магазинну не бачила. Медсестра наполягала: в лікарню, обстеження, може, операцію зроблять, повернеться зір.
Алло Степанівно, хочете, як кріт на світі жити? Операція і побачите свої кабачки!
Але Алла боялась, та й грошей на поїздку не мала, відмовилась. Пройшов рік у баби Алли очі, мов у тої сови: нічого не бачить, але й не сильно переймається.
Та й навіщо мені ті картинки? Телевізор слухаю, диктор новини розказує мені й так ясно. В хаті все по памяті.
А деколи таки мандраж бере, бо в селі негідники з’явились, лізуть у порожні хати, тасують усе, що на очі попаде. Алла хвилювалась немає доброго собаки, хто б гавкнув грізно, відлякав злодюгу.
Попросила мисливця Семена:
Семене, нема у єгеря якогось цуценяти для баби? Хоч найдрібніше, я догляну
Семен хитро глянув:
Бабо Алло, лайка це для лісу! Я тобі міську породисту вівчарку намалюю!
Та вона ж дорога, певно… зажурилась Алла.
А чим дорожча за людське життя, бабо? скалиться Сема.
Ну, тоді вези вже.
Алла рахувала пенсію, відкладала гривні на собаку, на паркан, на хлібину. Та Семен людина «творча», усе тягнув до завтра. Баба Алла злилась, але й жаліла. Без родини, без дітей, тільки з пляшкою та й ту інколи з підпільного магазину.
Семен ровесник Єгора, залишився в селі, до міста не тягло. Полювання його стихія; міг зникнути в хащах на кілька днів. Поза сезоном від баби до баби, ремонтував, копав, столярував, а зароблене на горілку. Як переп’є, серед лісу відлежиться, а вертається з грибами, ягодами, рибою все продає за гривню-дві й знову гуляє.
Бабі Аллі все ж довелося його кликати, коли паркан геть завалився.
З собакою поки почекаю, зітхнула Алла. Гроші треба почергово: на паркан, на лікування, а гривень обмаль.
Семен прийшов із рюкзаком, в якому щось живе ворушилось. Усміхнувся:
Ось, дивіться, кого я вам привіз!
Алла прощупала: пухнаста голова, маленькі лапки.
Семене, це якийсь цуцик, правда?
Цуценя саме те, що треба. Породистий вівчар!
Цуценя пищить, хоче вирватись. Алла засмутилася:
Та в мене ж лише на паркан грошей!
Та не буду ж я назад нести, бабо Алло! Знаєш, скільки я за нього гривень заплатив?
Що робити? Довелось йти до магазину, взяти Семену пять пляшок «Золотої осені» в борг, записали на неї у зошит.
До вечора паркан стояв, як новий. Семену обід і чарка. Випив, повеселішав, і наставляє бабу:
Годуй двічі на день, дай міцний ланцюг. Я знаюся на псах.
Відтоді у Алли зявився новий квартирант Тузик. Баба полюбила його, а Тузик не менше. Як тільки господиня вийде у двір він підстрибує, хоче облизати щоки. Все добре, тільки одне вовк великий, а гавкати так і не навчився. То й турбувала це Аллу:
Ох, Семене! Ох, хитрюга! Підсунув мені не собаку, а невідомо кого.
Але ж виганяти негарно. Тузику й гавкати не потрібно всі сусідські собаки від одного вигляду втікали в город. За три місяці виріс аж по пояс бабі Аллі.
Якось Матвій заходив до крамниці по сіль, а як ішов повз двір Алли Степанівни, мало з чобіт не вискочив, глянувши на Тузика.
Бабо Алло! вигукнув Матвій. Хто вам дав дозвіл вовка тримати?
Алла ледь не впала:
Боже ж мій! Яка я легковірна! Семен мене обдурив! Казав, що це чистокровна вівчарка
Матвій серйозно радить:
Його треба відпустити в ліс. Біда буде.
Алла плакала по Тузику добрий, лагідний, але вовк. Останнім часом Тузик смикав ланцюг хоче вільно блукати. Люди боялися, а вибору не було.
Матвій взяв вовка у ліс. Тузик помахав хвостом й пішов у хащі. Не вертався.
Алла тужила за звіром, а Семен кусав лікті мав добрі наміри. Колись у лісі надибав мертвого вовка, навколо сліди ведмедя. В кущах маленьке вовченя живе, інших ведмідь замучив. Семен спас його, годував, а тоді підсунув бабі Аллі хай догляне. Думав, що вовк, коли виросте, сам утікне в ліс. А натомість Матвій все змінив.
Семен ходив круг хати, не наважувався зайти, тужив, збирався вибачитись. Зима лютувала, баба топила піч, щоб не замерзнути.
Одного вечора стукіт у двері. Алла відчинила стоїть мужчина.
Добрий вечір, бабусю. Прийміть переночувати? Я з сусіднього села, заблукав.
А як зватись, мій добрий?
Борис.
Щось у нас у селі Борисів не було…
Недавно купив хату, машина заглохла, то йду пішки хурделиця, та й все.
То ти купив Даниличеву хату?
Так, саме так.
Алла впустила гостя, чайник поставила, сама не помітила, як він обережно оглядає старий сервант куди всі в селі гроші ховають.
Поки баба біля плити, гість у сервант дверцята скриплять.
Що ти там робиш, Борисе?
Грошова реформа! Я допоможу вам старі гривні обміняти.
Брехня! Ніякої реформи не було! Хто ти такий?!
Той вихопив ножа.
Мовчи! Давай гроші, золото і їжу!
Алла приголомшена злодій явно, може, й у розшуку. І раптом двері розчиняються. Влітає Тузик, величезний, і стрибає на того злодюгу! Той кричить, шарф захищає від укусу, замахується ножем ранить Тузика. Собака відскочив злочинець втік.
Якраз у двір іде Семен. Бачить якийсь негідник з ножем вискочив, матюкається. Семен до хати на полу Тузик, поранений, кровоточить. Семен усе зрозумів біжить до поліціянта.
Злодія спіймали, дали строк.
А Тузик став сільським героєм всі носили йому ласощі, вітались. Ніхто не привязував вільний, та завжди вертався до баби Алли. Семен, як ішов на полювання, завжди разом із Тузиком додому вертаються, як рідні.
Одного разу до двору заїхав добротний джип виходить молодик, розрубує дрова. Це син Алли, Єгор, нарешті приїхав і обіймає маму.
Увечері за столом усі Єгор умовляє маму поїхати до Києва на операцію, щоб повернути зір.
Ну, треба так треба, зітхнула стара. Влітку онук приїде, хочу побачити. Семене, доглядай за хатою і Тузиком, будьте добрі.
Семен кивнув, а Тузик примостився біля печі, задоволено притулившись.
Так завершилась історія баба не самотня, і навіть у вовка зявились справжні друзі. Підписуйтесь на сторінку, щоб не пропустити нових сільських пригод! Лишайте коментарі та ставте лайки, якщо впізнали себе чи свою бабусю!
