Ви до кого? крикнув хлопець за стійкою, не відриваючи погляду від смартфона.
Його модна стрижка й брендована толстовка голосно заявляли про власну важливість і повну байдужість до навколишнього світу.
Зоряна Іванівна Попович поправила просту, але міцну сумку на плече. Вона навмисно одяглася так, щоб не привертати уваги: скромна блузка, спідниця трохи нижче коліна, зручне взуття без підборів.
Колишній директор, Григорій Петрович сивочолий і втомлений від інтриг чоловік, з яким вона завершувала угоду про купівлю, усміхнувся, коли вона виклала йому свій план.
Троянський кінь, Зоряно Іванівно, сказав він із повагою. Вони проковтнуть наживку, не помітивши гачка. Вас вони ніколи не розгадають аж доки не стане пізно.
Я ваша нова співробітниця. До відділу документації, її голос був спокійним і тихим, навмисно без ноток владності.
Хлопець нарешті підвів на неї очі. Окинув поглядом від голови до пяти від потертих туфель до акуратно укладеного сивого волосся і в його очах промайнула відкрита, неприхована посмішка. Він навіть не намагався її приховати.
А, так. Казали, буде поповнення. Перепустку на охороні отримали?
Так, ось.
Він ліниво вказав пальцем у бік турнікета, ніби вказував шлях загубленій комасі.
Ваше робоче місце десь там, у кінці залу. Розберетеся.
Зоряна кивнула. «Розберусь», подумала вона, крокуючи до гудячого, як вулик, відкритого простору.
Вона розбиралася вже сорок років свого життя. Розбиралася з майже збанкрутілим бізнесом чоловіка після його раптової смерті, перетворивши його на прибуткове підприємство. Розбиралася зі складними інвестиціями, що згодом примножили її капітал. Розбиралася з тим, як у шістдесят пять не зїхати з глузду від самотності в порожньому великому будинку.
Угода про придбання цієї процвітаючої, але, на її думку, зсередини гнилої ІТкомпанії стала найцікавішим «розбором» за останній час.
Її стіл опинився в самому кінці, біля дверей у архів. Старий, із подряпаною поверхнею та скрипучим стільцем, він виглядав, як острівець минулого серед океану блискучих технологій.
Освоюєтесь? прозвучав солодкуватий голос над вухом. Перед нею стояла Мирослава Шевченко, керівниця відділу маркетингу, в ідеально випрасуваному костюмі кольору слонової кістки. Від неї пахло дорогими парфумами й успіхом.
Намагаюся, мяко усміхнулась Зоряна.
Вам треба буде розібрати договори по проєкту «Альтаїр» за минулий рік. Вони в архіві. Не думаю, що це складно, у її голосі прозвучала поблажливість, ніби вона давала доручення людині з обмеженими можливостями.
Мирослава окинула її поглядом, яким дивляться на рідкісний археологічний артефакт. Коли вона пішла, чітко вистукуючи підборами, Зоряна почувала за спиною тихий сміх:
У нашого HR вже дах поїхав. Скоро динозаврів на роботу беруть.
Зоряна зробила вигляд, що не чує. Потрібно було озирнутися.
Вона попрямувала до відділу розробки, зупинившись біля скляної переговорної, де кілька молодих спеціалістів гаряче щось обговорювали.
Жінко, ви щось шукаєте? звернувся до неї високий хлопець, виходячи зза столу.
Станіслав Коваль, провідний розробник, майбутня зірка компанії як було написано в його характеристиці, яку, очевидно, він сам собі і склав.
Так, добрий, я шукаю архів.
Станіслав усміхнувся і обернувся до колег, які спостерігали за сценою, мов за безкоштовне шоу.
Бабусю, вам, здається, взагалі в інший відділ. Архів це туди, він невизначено махнув рукою в бік її столу. А ми тут справжньою справою займаємось. Такою, що вам і не снилася.
Навколо його спини підскочив легкий сміх. Зоряна відчула, як у грудях підймається холодний, спокійний гнів. Вона дивилась на самовдоволені обличчя, на дорогий годинник на руці Станіслава. Усе це куплено на її гроші.
Дякую, рівно відповіла вона. Тепер я точно знаю, куди йти.
Архів виявився маленькою душною кімнатою без вікон. Зоряна взялася до роботи. Папка «Альтаїр» знайшлася швидко. Вона методично перебирала папери: договори, додатки, акти. На перший погляд усе виглядало ідеально, та її досвідчений погляд зачепив дрібниці. Суми в актах для підрядника «КіберСистеми» були округлені до цілих тисяч ознака або лінощів, або спроби приховати справжні розрахунки. Формулювання виконаних робіт були розмитими: «консультаційні послуги», «аналітична підтримка», «оптимізація процесів». Класичні схеми виведення коштів, знайомі їй ще з девяностих.
Через кілька годин двері скрипнули, і в прохід увійшла дівчина з наляканими очима.
Добрий день. Я Ладислава, з бухгалтерії. Мирослава сказала, ви тут Мабуть, вам складно без доступу до електронної бази? Я можу допомогти.
У її голосі не було краплі зверхності.
Дякую, Ладиславко. Це було б дуже любязно з вашого боку.
Та не хвилюйтеся, я ж не в мізках вартую, зніяковіла Ладислава, почервонівши. Просто вони інколи не розуміють, що не всі народилися з планшетом у руках.
Поки Ладислава толково пояснювала інтерфейс програми, Зоряна думала, що навіть у болоті знайдеться чисте джерело.
Не встигла Ладислава піти, як у дверях зявився Станіслав.
Потрібен договір з «КіберСистемами». Терміново.
Він говорив так, наче віддавав наказ обслузі.
Добрий день, спокійно відповіла Зоряна. Я якраз переглядаю ці документи. Дайте мені хвилину.
Хвилину? У мене немає хвилини. Дзвінок за пять хвилин. Чому це досі не оцифровано? Чим ви тут взагалі займаєтесь?
Його пиха була його слабким місцем. Він був впевнений, що ніхто, а тим паче ця стара, не посміє й не зможе перевірити його роботу.
Я працюю тут перший день, рівно відповіла вона. І намагаюся виправити те, що не було зроблено до мене.
Мені байдуже! він підійшов до столу й безцеремонно схопив потрібну папку. Вічно від вас, старих, одні проблеми.
Він вийшов, грюкнувши дверима. Зоряна не глянула йому вслід. Вона вже побачила достатньо.
Вона дістає телефон і набирає номер свого особистого юриста.
Аркадію, добрий день. Перевір, будь ласка, одну компанію. «КіберСистеми». У мене відчуття, що там дуже цікаві власники.
Наступного ранку телефон завібрував.
Зоряно Іванівно, ви мали рацію. «КіберСистеми» фіктивна структура. Зареєстрована на громадянина Петрова. Це, до речі, двоюрідний брат вашого провідного розробника Станіслава. Типова схема.
Дякую, Аркадію. Більшого я й не хотіла знати.
Кульмінація настала після обіду. Всіх співробітників зібрали на щотижневу нараду. Мирослава сяяла, розповідаючи про нові досягнення.
Ой, здається, я забула роздрукувати звіт по конверсії. Зоряно, її голос, підсилений мікрофоном, прозвучав з холодною насмішкою, будьте ласкаві, принесіть папку Q4 з архіву. Тільки, будь ласка, не загубіться там.
Зал наповнився приглушеним сміхом. Зоряна підвелася спокійно. Точка неповернення вже була позаду. Вона повернулася за кілька хвилин. Станіслав стояв поруч із Мирославою, і вони щось жваво перешіптували.
Ось і наша рятівниця! виголосив Станіслав з удаваною теплотою. Потрібно працювати швидше. Час це гроші. Особливо наші гроші.
Саме слово «наші» стало останньою краплею.
Зоряна випрямилась. Сутулість зникла. Погляд став холодним і непохитним.
Ви маєте рацію, Станіславе. Час справді гроші. Особливо ті, що були виведені через «КіберСистеми». Вам не здається, що цей проєкт став більш вигідним для вас особисто, ніж для самої компанії?
Обличчя Станіслава зморщилось, усмішка зникла.
Я я не зовсім розумію, про що ви
Справді? Тоді, можливо, поясните всім присутнім, ким вам доводиться громадянин Петров?
У приміщенні запала гнітюча тиша. Мирослава спробувала втрутитися.
Перепрошую, яке відношення ця працівниця має до фінансових питань компанії?
Зоряна навіть не глянула на неї. Повільно обійшла стіл і зайняла головне місце в залі.
Маю пряме відношення. Дозвольте представитись. Зоряна Іванівна Воронова. Новий власник цієї компанії.
Якби в кімнаті вибухнула граната, ефект був би менш вражаючим.
Станіславе, продовжила вона льодовим тоном, ви звільнені. Мої юристи звяжуться з вами та вашим родичем. І я порадила б вам поки що не залишати місто.
Станіслав осів на стілець, мов з нього випустили повітря.
Ви, Мирославо, теж звільнені. За професійну непридатність і створення токсичної атмосфери в колективі.
Мирослава спалахнула.
Та як ви смієте?!
Маю на це повне право, коротко відповіла Зоряна. У вас є година на збори. Охорона вас проведе.
Це стосується й всіх, хто вважає, що вік привід для зневаги. Молодик із рецепції і ще двоє з відділу розробки на вихід.
У приміщенні запанував справжній шок.
Протягом наступних днів у компанії розпочнеться повний аудит.
Її погляд зупинився на обличчі Ладислави, яка стояла в самому кінці кімнати.
Ладиславо, підійдіть, будь ласка.
Дівчина, тремтячи, підшла до столу.
За два дні роботи ви стали єдиною, хто проявив не лише професіоналізм, а й просту людяність. Я формую новий відділ внутрішнього контролю й хочу, щоб ви приєдналися до моєї команди. Завтра обговоримо вашу нову посаду та навчання.
Ладислава ошелешено відкрила рот, не в змозі вимовити ні слова.
Ви впораєтесь, впевнено сказала Зоряна. А тепер усі, крім звільнених, до роботи. Робочий день триває.
Вона розвернулася і вийшла, залишивши позаду зруйнований світок верховності.
Вона не відчувала тріумфу, лише холодне задоволення як після якісно виконаної справи. Адже, щоб звести міцний дім, спочатку треба очистити будівельний майданчик від гнилі.
І саме з цього вона тільки-но розпочала свою генеральну ревізію.
