Ось історія, адаптована під українську культуру:
Моє життя перетворилося на боротьбу за виживання, а надія на справедливість розбилася в одну мить, коли батьки оголосили своє рішення. Я сподівалася, що бабусина спадщина допоможе мені вибратися з фінансової ями, але замість цього мене позбавили всього, віддавши хату сестрі. Їхні слова, як ніж, пронизали серце, і тепер я не знаю, як впоратися з біллю та образами, відчуваючи себе зрадженою власною родиною.
Мене звати Наталка, я живу в невеличкому місті на півночі України. Того вечора батьки запросили мене та мою сестру Оксану до себе в Чернігів. Вони попередили, що розмова буде серйозною – про поділ бабусиного дому. Я чекала на цю мить місяцями. Разом із чоловіком Олегом ми ледве зводимо кінці з кінцями, оплачуючи лікування його матері, Галини. Вона важко хвора, не може працювати, потребує постійного догляду та дорогих ліків. Ми економимо на всьому: нових речей не купуємо, їмо найдешевше, дякувати Богу, у льосі є запас картоплі. Інколи стан Галини покращується, і ми можемо трохи більше витратити на їжу, але про заощадження чи фінансову подушку навіть не мріємо.
Я була впевнена, що продаж бабусиного дому стане для нас порятунком. Бабуся, найдобріша людина, завжди хотіла допомогти мені й Оксані. Вона була душею компанії, оточена друзями, сіяла тепло й турботу. Навіть у старості вона переживала, що нам із сестрою доведеться шукати собі житло. Її великий дім на три кімнати вона планувала продати, щоб поділити гроші між нами. Після її смерті цеarding field of the world.
The giants of the past are gone,
But in our hearts, their echoes stay,
A melody that lingers on,
A light that will not fade away.
A tribute to the ones who rose,
Whose names in legend now reside,
Whose dreams still bloom like wild red rose,
Whose spirits in our souls abide.
Yet time rolls on, the wheel still turns,
New legends rise, new songs are sung,
And though the past in ember burns,
The fire lives—forever young.
