Батьки мого чоловіка — заможні люди, але відмовили в допомозі з першим внеском на квартиру: дитині такі дідусь і бабуся не потрібні
Батьки мого чоловіка, Тараса, — люди з достатком. Вони живуть у великому будинку в центрі Львова, мають кілька авто та часто їздять відпочивати за кордон. Я ж виросла у звичайній родині з невеликого містечка під Івано-Франківськом. Коли ми з Тарасом познайомилися та вирішили одружитися, різниця у нашому походженні не мала значення. Ми були молоді, закохані й планували будувати життя власними силами. Але, звісно, не відмовилися б від допомоги рідних, якби вони її запропонували, — розповідає Соломія.
Ми з Тарасом давно мріяли про власну квартиру. Набридло кочувати по орендованих хатинах, де то шпалери відліпляються, то кран тече, а господарі тільки й чекають, коли виїдеш. Батьки Тараса знали про наші труднощі, але ніби не помічали їх. У них явно були гроші — вони могли б допомогти, якби захотіли. Але бажання, схоже, не було.
Мої батьки живуть далеко, на Івано-Франківщині. Їхні доходи скромні, і я ніколи не розраховувала на їхню підтримку. З батьками Тараса ми в одному місті, але після весілля вирішили не жити разом — хотіли самостійності. Ми орендували житло, працювали на зношення, відмовляли собі у відпочинку, аби збирати на власне. Батьки Тараса знали про це, але трималися осторонь.
Одного разу ми завітали до них у гості. Свекруха, як завжди, почала розпитувати, коли ж стане бабусею. Я розгубилася та натякнула:
— Ми подумаємо про дитину, коли буде своє житло. Зараз ми навіть на перший внесок не маємо.
Свекруха лише співчуваюче похитала головою, не промовивши ні слова. Її погляд був порожнім, наче мої слова розчинилися в повітрі.
За кілька місяців я дізналася, що вагітна. Ця новина перевернула наше життя. Ми повідомили батьків Тараса, що чекаємо дитину. Вони були в захваті, вітали нас, будували плани, як доглядатимуть онука. Я наважилася на щиру розмову й запитала, чи не могли б вони допомогти хоч з першим внеском. Адже дитині так важливо рости у власному домі.
Та свекруха раптом змінилася в обличчі. Вона холодно відповіла, що в них немає вільних коштів і вони нічим не допоможуть. Це була брехня! Буквально напередодні свекор хвалився Тарасу, що вони збираються купувати новий позашляховик. Виходить, на авто гроші є, а на житло для сина та майбутнього онука — ні.
Я намагалася стримуватися, але всередині кипіло від образи. Мрія про власну оселю, де ми могли б виховувати дитину, розвіялася на очах. Я змирилася з думкою, що нам доведеться й далі тіснотися у найманій квартирі, де вічно щось ламається. Але допомога прийшла звідкись, де я її найменше очікувала.
Ми поїхали до моїх батьків, щоб розповісти про вагітність. Мати вислухала нас, а потім розповіла про своє рішення. Вони з батьком усе обмовили: вони вирішили продати свою квартиру в місті, щоб допомогти нам з грошима на житло. Самі ж вони збиралися переїхаСамі ж вони збиралися переїхати в село до тітки, запевняючи, що там їм буде набагато спокійніше.
