Батьки мою квартиру, а мені орендовану? Ні, любий, тобі орендована, а мені свобода!
А ось тут би шафа від нашої стінки стояла, мрійливо протягнула Марина Аркадіївна, оглядаючи вітальню. Тільки крісло треба прибрати, воно ж таке незручне. А куди ж ти його поставиш, Жанечко?
Євгенія моргнула. Вона не одразу зрозуміла, що ця жінка не дизайнерка з телешоу, а її свекруха, і що «тут» це її, Жанчині, квартира. Квартира, куплена її грошима, за двадцять вісім років скромних заощаджень, фрілансу, нескінченних проєктів, економії на каві й на собі.
Напевно, я собі надену шапку на голову, поволі відповіла вона, піднявшись з дивана. Я не зрозуміла. Ви що, переїжджаєте?
Ми ж лише обговорюємо, усміхнулася Марина Аркадіївна, в голосі якої було більше тріумфу, ніж тепла. Ми з батьком Дениcом просто поглянули. А що? Простора квартира, дизайнерський ремонт. На оренді нам незручно, а у Павлика після тієї його дурної аварії борги не виплатити. І ти ж розумієш сім’я це сім’я.
Слово «сім’я» свекруха вимовила так, ніби Євгенія автоматично не входила до цього кола.
Ти ж розумна, Жанечко, у тебе свій дохід, ти не пропадеш. А ми старенькі куди нам ганятись по орендованим куткам?
Вам же по шістдесят п’ять, відрізала Євгенія. Це навіть не пенсіонери, це активне довголіття. Ви ж кросворди розвязуєте, на дачу їдете. При чому тут моя квартира?
Марина Аркадіївна крихітно стиснула губи, образилась, підкувала рот і діставала своє фірмове «зброю».
Я, між іншим, народила тобі такого чоловіка. І, якщо вже говорити, саме він підтримував тебе, коли ти в лікарнях бігала зі своєю анемією. А тепер, коли його брат у біді ти зворотньо повертаєш спину?
Коли його брат вдарився в стовп на батьковській машині з чужою дружиною на передньому сидінні, Євгенія важко утримала голос, мені чомусь ніхто не подзвонив, чи не спитали, чи не переїдемо до вас, Жанечко, поки Павло залишається за своїми моральними та кредитними ранами.
Жаня, підхопив голос Денис. До того він сидів на кухні, роблячи вигляд, ніби зайнятий роботою. Ми ж лише обговорюємо. Батьки нічого не претендують.
Євгенія підбігла до дверей і тихо сказала:
Поки ви обговорюєте я живу. У своїй квартирі. Яку ви, схоже, хочете перетворити в гуртожиток імені великомученика Павла. Не вийде.
Тільки б не закричати, подумала вона, видихнула і попрямувала в спальню.
Вони з Денисом три дні не розмовляли. Тобто, коли він підходив, говорив щось на кшталт: «Тобі щось принести з магазину?» чи «Не забула, що в суботу у мами день народження?». Вона кивала мовчки або вдавала, що не чує. Але в квартирі повисла липка тиша, не та спокійна, а та, в якій у кожній стіні ховається образа.
У суботу сталося все.
Жаня, Денис дивився у вікно, немов хотів стрибнути. Я розумію, що тобі важко. Але у батьків немає іншого виходу. Кредит навязали на батька. Квартиру вже виставили. Через місяць вони залишаться на вулиці. А ти
Я що?
Ти ж знаєш, ти сильна. Ти знайдеш, куди податися. Ми можемо на пару місяців переїхати в оренду. А потім щось придумаємо.
Вона спочатку хотіла вдарити його сковородою. Потім обійняти. А в кінці просто запитала:
Тобто я повинна залишити свій дім, бо твої батьки знову не впоралися зі своїми дітьми?
Це не так. Ми просто у тебе більше можливостей.
У мене більше розуму. Я його не розмазувала по чужих машинах, як твій брат. І не дозволяла дружині займатися заселенням без згоди власника, зловісно усміхнулася Євгенія. Знаєш, Денисе, хочеш, підкажу, як буде краще?
Як?
Збери речі. І йди разом із ними.
Він замовк. Вперше. За весь час їх спільного життя замовк, не знаючи, що сказати. І вона побачила в його обличчі не чоловіка, не захисника, не рідну людину. Вона побачила лише тінь.
Я не підеш, видихнув він. Це теж мій дім.
Куплений на мої гроші.
Але ми ж сім’я, Жаня. Хіба сім’я це не про жертви?
Жертви коли тебе просять. А не коли ставлять перед фактом. Знаєш, у чому різниця між жертвою і дурою? У першої є вибір.
Вона не крикувала. Не плакала. Просто діставала чемодан його чемодан і ставила його у коридор.
Ти можеш йти, куди завгодно. Орендувати однокімнатку, поселитися у мами. Навіть у брата на голові спати. А це мій дім. І він залишається моїм. Ти і твоя велика мати з її комодом можете забути, як сюди дістатися.
Він вийшов без речей, очі як у побитого пса. На прощання сказав:
Ти ще пошкодуєш. Ніхто не живе сам вічно.
А вона дивилася йому в спину і думала: я не одна. Я з собою. А ти сам не знаєш, з ким ти.
Вечором у двері стукнули. Жаня відчинила на порозі стояла Світлана.
Чого ти така? подруга прослизнула в дім, обійнявши її однією рукою. Ти ж минулого тижня казала: «Світло, він не такий вже й поганий». А тепер?
Євгенія налила собі келих вина.
Тепер він такий, як його мати. З комодом і планами на мою спальню.
Світлана розсміялася.
Ти ж знала, що у нього мати фурія. Навіщо ти з ним звязувалась?
Він здавався розумним.
Здавався ось слово. Жаня, може, підемо на південь? Тепер у тебе, зрештою, примусовий відпуск.
Знаєш, я ні куди не поїду. Я залишуся тут, у своїй квартирі, з келихом. І коли його комод прийде я його кину з балкона. Особисто. З третього поверху.
Світлана засміялася, а потім мовчки спитала:
А якщо він повернеться?
Жаня подивилася на вино. Повільно прокрутила в голові тиждень.
Тоді я куплю дриль. І пробю кодовий замок, який знаю лише я.
У суботу, рівно о десятій ранку, коли Жаня лише поставила чайник і міркувала про день без чоловіків, родичів і їхніх меблевих фантазій, у двері стукнули.
Курєр з «АТБ», певно, подумала вона, згадуючи блендер.
Відкрила. І застигла.
На порозі стояла Марина Аркадіївна з чемоданом. За її спиною маячив Павло брат Дениса, худий у спортивних штанах, обличчям, що одночасно виражало страждання і надію на безкоштовну допомогу. Поруч їхній батько, Павло Павлович, невисокий, лисіючий, з виглядом пенсіонера, якого життя вичерпало ще в 1987 році.
Доброго ранку, сказала свекруха, ніби вони домовились про чай. Ми не надовго. Лише на пару місяців, поки квартира продається.
Євгенія нічого не відповіла. Бо слів не залишилося.
Жанечка, втрутився Павло Павлович, вибачте, ситуація не в нашій владі. Ми з тіткою вашою свекрухою домовились, вона потім нас пустить, а зараз там ремонт. А Денис казав, що ти не проти, щоб ми тут пожили.
Денис? Жаня нарешті знайшла голос. Він казав? Це він сказав до чи після того, як я його вигнала?
Ви посварились? сумно спитала Марина Аркадіївна, вже переступаючи поріг. Ми лише мирно хочемо вирішити. Жаня, не ображайся. Ми свої люди.
«Свої люди в чужій квартирі», пролетіло в голові.
Павло тим часом тягнув чемодан, пахнущий сигаретами і запахом минулорічної автосервісної воні.
Павличку, не тяни через поріг, вскрикнула Марина Аркадіївна. Це погана примета.
Примета коли вас впускають у квартиру, а не коли ви її окупаєте, тихо сказала Жаня, проте ніхто не почув.
Вони зайшли. Павло плюхнувся на диван, поставив ноги на кавовий столик. Павло Павлович обережно оглянув балкон і запитав:
Тут можна курити?
Тут можна мовчати, відрізала Жаня. І швидко йти.
Свекруха вже влаштувалася на кухні. Вийняла з сумки банку домашніх солоних огірків, пакет гречки і формочки для випічки.
Ось, я привезла трохи з дому, щоб тобі не доводилося клопотати. Поживемо разом треба ж по-людськи. Я люблю порядок. І, між іншим, у мене легка рука. Все росте!
Це ви про картоплю у ванній? не стрималась Жаня. Або про кактус у котлі? Памятаю.
Жаня, без сарказму. Зараз усім важко. Але ви з Денисом повинні триматися разом. Я мати. Мені не байдуже.
Вам було байдуже, коли по неділях навязували борщ, хоча я просила не приходити. Вам було байдуже, коли радили змінити роботу, бо «у вчителів стабільність». І вам точно було байдуже, коли ви прийшли до мого дому без попередження, з чемоданами. Це називається вторгненням, Марина Аркадіївна. Ви у війну з нами граєте?
Тут втрутився Павло:
Жаня, ти ж знаєш нам поки ніде не схилитися. Брат казав, ти людина з розумінням.
Брат помилявся. І ти теж.
Жаня діставала телефон і набрала Дениса. Він підняв на третій гудок.
Привіт. Я зараз не можу, нараджаю
Ясно, нарада. У мене тут ваша сімя з чемоданами. І ваш брат, і ваша мати, і ваш батько. Ви сказали, що я не проти?
Пауза. Довга. Тиша тяглася, як жувальна гумка під підбором.
Я думав, ви домовитесь. Ти ж не жорстока. У тебе велике серце
Угу. А тепер там велика дірка. Все. Ти вільний. І від мене, і від цієї квартири. Удачі на новому місці. Тільки не забудь у твоєї мами легка рука. Особливо на господарських полицях.
І вона повісила трубку.
До вечора Марина Аркадіївна вже влаштувалась.
Жаня, ми подумали. Чи можемо ми спати в спальні? А ти поки в вітальні?
Ні.
Ти одна, а нас троє.
Точно. Троє на одну це саме те, чого я чекала все життя. Але ні.
Ти надто егоїстична, сказала вона. Жінці важливо бути мякою.
А чоловікові знімати житло, якщо він дорослий. Або одружитися з жінкою, що має квартиру, як мій чоловік.
Ти переїхала, обурилася свекруха. У твоєму віці люди не живуть одні.
А ви у своєму віці живете за чужий рахунок. Смішно, правда?
У понеділок вранці Жаня поїхала на роботу з єдиною думкою: вигнати їх усіх, поки не запізно. І тоді сталося диво.
На рецепціїТоді, спостерігаючи, як новий сусід підходить до дверей зі смаколиками, Жаня зрозуміла, що найкраща боротьба це спокійна впевненість у власному домі.
