**Щоденник**
Батько пішов з родини до іншої жінки, коли Софійці було чотири. Це сталося відразу після Нового року. На порозі він промовив «пробач» і зачинив двері. Мама сприйняла це спокійно, ніби це було неминуче. У її родині жодна жінка не знала щасливих шлюбів. Але через кілька тижнів вона випила всі пігулки діазепаму та парацетамолу, що знайшлися вдома, і заснула назавжди.
Ранок почався з того, що Софійка довго і голосно намагалася розбудити маму. Потім зїла що знайшла у холодильнику і знову пригорнулася до неї. Втомлена, заснула.
Січневі дні короткі, і вже смеркало, коли дівчинка прокинулась. Їй було холодно. Вона натягнула ковдру, притулилась до мами щільніше але від того лише замерзла ще більше. Тоді вона зрозуміла: той лютісний холод йшов від неї. Гіркі сльози обпалили їй щоки.
Раптом у двері хтось увійшов. Софійка метнулася як вітер це була тітка Оля, мамина молодша сестра.
Софійко, ти вдома? Де мама? Я весь день дзвоню чому вона не бере?
Дівчинка вчепилася в її пальто і потягнула до кімнати. Вказувала пальцем, кричала але жодного звуку не випускала з рота.
Оля не мала дітей, тому чоловік покинув її через пять років шлюбу. Вона любила племінницю як рідну дитину. Тож коли трапилось лихо, вона оформила опікунство і забрала Софійку до себе. Три роки лікувань не повернули дівчинці голос.
Тої зими справжній мороз прийшов на Андрія, засипавши все хрустким снігом. Софійка з подружками цілий день каталася на санчатах у парку Шевченка, ліпила сніговиків і робила «сніжних янголят».
Годі, вже час додому. У тебе вся одежа в снігу, а рукавички як льодяники. Зайдемо у магазин за молоком і макаронами, поспішила Оля.
Біля входу в магазин сидів рудий кіт. Він був спокійний, наче знав щось таке, що іншим невідоме, і лише піднімав лапки від холоду. Софійка присіла поруч із ним, показала тітці, щоб ішла сама.
Гаразд, я швидко, але нікуди не відходь!
Дівчинка гладила кота, а він вигнув спину від задоволення і замурчав. Вона обняла його, притиснула обличчя до шерсті і раптом її сльзи потеплішали. Кіт почав облизувати їх, чхав і знову вилизував.
Фу, що ти робиш? Він же бродячий, брудна тварина!
Оля потягнула Софійку до машини. Та спротивлялася, але тітка посадила її на заднє сидіння і сіла за кермо.
Кіт підійшов до авто, дивився на дівчинку і нявкав.
Ні, я не можу його покинути, прошепотіла Софійка, сльози котилися по склу.
Ти щойно сказала? Повтори ще раз! голос Олі тремтів.
Він помре без мене! вигукнула дівчинка прямо до неї.
Жінка вистрибнула з машини, підхопила кота і сіла поруч із племінницею. Переляканий рудий вчепився кігтями в її пальто, а побачивши Софійку, стрибнув їй на коліна і завмер.
Якби ти сказала раніше, я б давно знайшла тобі кота, посміхнулася Оля щасливо.
