Батько пішов, дізнавшись про мамину пригоду з колегою. У домі розгорівся жахливий скандал.
Що ти хочеш? Я завжди сама! Ти вечорами й ночами на роботі. Я жінка, мені потрібна увага!
А що скажеш, якщо цього уважного Романа я посаджу? Підкину йому щось і закрию, га? холодно спитав батько. Він був офіцером поліції.
Не посмієш! Не посмієш! Ти все зруйнував!
Мати сіла на диван і розплакалась. Батько зібрав свої речі й пішов до дверей. Я стояв між коридором і вітальнею, готовий кинутись на підлогу, щоб не пустити його. Дурниці! Завжди були згуртованою, щасливою родиною. Мати з батьком ніколи не сварились, сміялись одними жартами. Так, тато багато працював, повертався втомлений, але коли ми були разом усе було добре. Як мамі це спало на думку? І чи пробачить батько?
Григорію, не йди, благала мати, прикриваючи обличчя руками. Пробач мене! Не йди. Вікторе, чого стоїш і слухаєш?
Але я не рушився. На дванадцятеро літ мені здавалося, що зупиню крах родини.
Вітьку, пропусти, сказав батько суворо. Так він говорив лише на службі.
Не йди! прошепотів я.
Пусти!
Той самий холод.
Тату… а я?
Він відштовхнув мене, ніби стілець, і вийшов. Мені здалось, що він поспішав, щоб не зробити щось божевільне. Він ніс службовий пістолет, а в очах палав гнів. Тепер я розумію він вчинив правильно. Того дня він став для мене людиною, яка відштовхнула мене, як непотрібну річ. А мати тією, що створила цей кошмар.
Роман, звісно, виявився нікчемним і кинув матір одразу після батька. Вона залишилась сама у жахливому становищі. Чоловік пішов, коханець зник, син звинувачує її у розпаді. А я…
Я почав гуляти вночі, потрапив у погану компанію. Спочатку дрібні крадіжки, потім сміливіше. Нас спіймали під час пограбування хлопця не встигли забрати все. У нього була охорона. Мене й Максима затримали. Батько, який вже очолював кримінальний відділ, прийшов до дільниці. Наше прізвище Коваленко було не поширене, а по батькові я був не Іванович, а Григорович. Хтось знав тата й подзвонив йому.
Виходь, сухо сказав він.
Пішов ти! прошипів я.
Він витягнув мене з камери.
А Максим? закричав я, вириваючись.
Він завіз мене до кабінету і вдарив так, що кров і сльози змішались. Я ненавидів його ще більше.
Скільки тобі років?
Що?
Пятнадцять?
Це було безглузде питання.
Вітаю! Не знаєш, скільки років власному синові!
Бо ти не мій! проревів він. Я одружився з Галиною вже вагітною. Гадав, буде доброю дружиною. А вона лишилась… він сказав грубе слово.
То хто мій батько? запитав я, ніби отямлюючись.
Він дав мені серветку й пляшку води.
Вибач, що вдарив. Ти мене глибоко розчарував. Думаєш, у мене немає своїх проблем?
Іди і розвязуй їх, пробурчав я.
Вітьку… на папері ти мій. І аліменти я плачу. Але якщо продовжуватимеш так я відрікнусь.
А зараз?
Що зараз?
Мене посадять?
Він заперечно похитав головою.
А Максим?
У нього є батько. У них гроші, викрутяться. Думай про своє життя.
Я не хотів у вязницю. Проте моє життя було сповнене болю болю від того, як я дивився на матір. Тому я… розважався, як міг. Я сказав це Григорію.
Тобі ніхто не буде робити вибір. Або починаєш жити нормально вчишся, будуєш майбутнє. Або йдеш шляхом, що зазвичай скінчується погано. Не хочеш у вязницю? Змінюйся. Ти вільний.
Я повернувся до виходу. Його голос зупинив мене:
І не звинувачуй матір. У розлученні завжди винні обидва. Те, що я сказав про неї… було з лютості. Забудь.
Григорію… тату, ви ж кохались! Може, помиритесь? спитав я без надії.
Забудь і це, сину.
Хлопці з банди не хотіли мене відпускати. Були бійки, синці. Але я вирвався. Максима відпустили під підписку, і він повернувся до своїх справ. Я зробив вибір.
Я пробачив матір. Намагався. Хотів дізнатись, хто мій справжній батько, але не питав. Не було часу у школі стільки прогулів, що ледве витягнув.
Я закінчив поліцейську академію. Тепер, стоячи в кабінеті батька і відчуваючи його гордість, я зрозумів: життя знову звело нас разом.