Батько помітив синця під оком своєї доньки та зателефонував життя його зятя було зруйноване.
Марійка стояла на порозі, вітаючи батьків звичною усмішкою. Лише чорний блискучий син видавав тему, яку вона не хотіла обговорювати.
«Мамо, усе гаразд, не звертай уваги», поспішно сказала вона, помітивши пильний погляд матері.
Олена Ігорівна глибоко зітхнула. «Твоє життя, доню. Тобі й вирішувати…»
Батько навіть не привітався із зятем. Повільно підійшов до вікна й дивився в ніщо, ніби не чуючи, як донька щось бурмоче про шафу та темряву.
«Я просто… вчора йшла й випадково спіткнулася. Ну годі, мамо, зі мною та з Ігорем усе добре!»
Добре? Сама Марійка відмінно памятала, що сталося вчора. Ігор, завжди розлючений, не просто кричав на неї. Коли вона наважилася сказати, як їй усе набридло, він схопив її за комір халата так сильно, що аж розірвав його на грудях.
«Що, шльондра, забула, кому зобовязана тим, що взагалі жива?!» ревів він, трясучи нею. «Забула, як я тебе повертав з корчми, коли тікала від мене до того Дениса? Хто тебе любив, дурна? Носив на руках!»
А потім сильний удар. Як чоловік, по-справжньому. В очах блиснули зірки, а потім біль охопив усе… А Ігор продовжував кричати щось брутальне.
«Так, доню, зрозуміла. Шафа… темрява», пробурчала мати, хоч і знала правду.
І почувалася винуватою. Адже саме вона змусила Марійку вийти заміж за Ігоря! Саме вона відвернула доньку від Дениса, вважаючи його поганим впливом.
«А твоя шафа, доню, судячи з усього, має кулаки», промовила Олена Ігорівна, кидаючи погляд на зятя.
Іван Михайлович не повертався від вікна. Вийшов на балкон палити. На відміну від дружини, він ніколи не підтримував Ігоря. Той був… нікчемним. Егоїстом і пустим. Так, з багатої родини квартира, авто, звязки, перспективи. Але гнилий всередині.
І тепер ця гниль вилізла назовні синє під оком доньки.
Звичайно, Іван Михайлович міг схопити зятя за комір і дати ляпаса. Але це лише б призвело до скандалу. Та й не хотів. Йому ледве вдалося стриматися… Тому вийшов на балкон.
Він знав, що вирішить проблему інакше. І вже знав як.
Довго говорив по телефону з того балкона…
Тим часом Марійка купила матері каву, і вони балакали про дрібниці. За півгодини батьки пішли.
Ігор, який чекав докорів і скандалу, нарешті розслабився. Сів на диван, відкрив пиво й навіть усміхнувся. У його голові мовчання родичів означало згоду. Родина це родина, а синці це життя. Ніхто не втручається! Точно!
«Ось бачиш, Марійко, я ж казав усе владнається!» протяжно сказав він, задоволений. «Твої батьки адекватні. Не як ти… Вчора мене провокувала! Ми гуляли, пили і що з того?»
Відсмикнув ковток пива й потягнувся за чіпсами.
Радість тривала недовго.
Не минуло й півгодини, як хтось постукав у двері. Не подзвонив саме постукав. Рішуче й твердо. Цей стукіт змусив Ігоря поставити пляшку на стіл і завмерти.
Підійшов до дверей, глянув у вічко… і поблід.
На порозі стояв Денис. Його суперник. Колишній коханий Марійки. Той самий, що мало не одружився з нею, але відпустив. Високий, впевнений, у дорогому піджаку з тим самим поглядом, від якого жінки тремтіли, а чоловіки хотіли дати в пику.
«Тобі чого?» буркнув Ігор, відчиняючи двері лише трішки, щоб показати роздратування, але не впустити його всередину.
«Відійшли», спокійно сказав Денис і просто штовхнув Ігоря плечем.
Той відлетів, як лялька з ганчіря.
Марійка схопилася з дивана, розплющивши очі.
«Денисе…»
«Збирайся», коротко сказав він. «Якщо хочеш поїдемо до мене. Якщо хочеш до батьків. Навіщо тобі цей банкрут?»
«Кого ти банкрутом назвав, ідіоте?» вибухнув Ігор, але так і лишився в кутку, ніби приклеєний.
Він мав підстави боятися Дениса.
«Я тобі подзвонив, Ігореську. Особисто», усміхнувся Денис. «Не ліз у твоє життя, не втручався. Але коли батько Марійки нормальний чоловік, доречі подзвонив і сказав, що ти її бив… Тоді я просто взяв справу в свої руки.»
«Про що… про що ти?!» захрипів Ігор.
«Ну, не зовсім так, звісно», знову усміхнувся Денис. «Просто приміщення, яке ти орендуєш під свій клуб, належить моєму другові. Дуже хорошому другові. Одним словом, ти отримаєш повідомлення про відмову в продовженні оренди. Зрозумів? Воно вже на твоєму столі.»
Ігор осів, ніби його підбили.
«До того ж, я порахував заборгованість за оренду за півроку. Памятаєш, тобі казали: орендна плата може зрости, коли клуб почне приносити прибуток? От вона і зросла півроку
