Батько покинув сімю заради іншої жінки, коли його доньці було чотири роки. Він вийшов з дому після Нового року, на порозі промовив дівчинці «пробач» і захлопнув двері. Мама сприйняла це спокійно, наче це було неминучим. У її родині жодна жінка не мала щасливого шлюбу. Але через кілька тижнів вона вночі прийняла всі пігулки діазепаму та парацетамолу, що знайшлися вдома, і заснула назавжди.
Ранком маленька Оленка довго намагалася розбудити маму, кричала і трясла її. Потім зїла що знайшла у холодильнику і знову прилігла до неї, аж поки сама не заснула.
Січневі дні короткі, і вже смеркало, коли дівчинка прокинулася від холоду. Вона потягнула ковдру до себе, притулилася ще міцніше до мами, але від цього стало ще холодніше. Тоді Оленка зрозуміла лютіший холод йшов від неї самої. Гарячі сльзи обпалили її обличчя.
У дверях хтось відчинив замок. Оленка метнулася туди це була тітка Маряна, молодша сестра мами.
«Оленко, ти дома! Де мама? Я весь день дзвоню, чому вона не бере?»
Дівчинка вчепилася в її пальто, потягнула за собою, показувала пальцем у бік кімнати, але не могла видати жодного звуку. Лише безмовні сльзи.
Маряна не мала дітей, через що чоловік покинув її через пять років шлюбу. Вона любила небогу, як рідну дитину, тому, коли трапилося лихо, оформила опікунство. Три роки лікувань не повернули Оленці голосу.
Тої зими справжні морози прийшли на Андріїв день, засипавши Київ снігом. Оленка з подружками цілий день каталися на санчатах у Мариінському парку, ліпили сніговиків і робили «янголят».
«Годі, вже темніє. Вся одежа в снігу, а рукавички як льодяники. Зайдемо в магазин за молоком і макаронами», поспішила Маряна.
Біля входу в супермаркет сидів рудий кіт, мудрий і спокійний, лише переступав лапами від холоду. Оленка присіла поруч і дала знак тітці, щоб та йшла без неї.
«Добре, а ти не відходь!»
Дівчинка гладила кота, а він вигнув спину від задоволення і замуркотів. Раптом вона пригорнула його, притулила обличчя до його шерсті і по щоках потеплили сльози. Кіт почав знімати їх язиком, чхнув і знову лизав.
«Фу, що ти робиш? Він же бродячий, брудний!»
Маряна схопила Оленку за руку і потягла до авто. Дівчинка виривалася, але тітка посадила її на заднє сидіння.
Кіт підійшов до машини і дивився на Оленку, жалібно нявкаючи.
«Він тепер мій, а ми його залишаємо» прошепотіла дівчинка, розмазуючи сльози по вітру.
«Ти щось сказала?! Повтори!» голос Маряни затремтів.
«Ми не можемо його покинути! Він помре без мене!» вигукнула Оленка.
Тітка вистрибнула з авто, підхопила кота і сіла поруч із небогою. Переляканий рудий вчепився кігтями в її куртку, але, побачивши дівчинку, стрибнув їй на коліна і завмер.
«Якби ти сказала раніше, я б давно знайшла тобі кота», усміхнулася Маряна, і в її очах блиснули сльози.
