Батько покинув сімю заради іншої жінки, коли його доньці, Соломійці, виповнилося чотири роки. Він пішов одразу після Нового року, на порозі пробурмотів «пробач» і щільно замкнув двері. Мати сприйняла це дивно спокійно, наче так і мало бути. У їхньому роду жодна жінка не мала щасливих шлюбів. Але через кілька тижнів вона вночі випила всі пігулки діазепаму та парацетамолу, що знайшлися вдома, і заснула назавжди.
Зранку Соломія довго й голосно намагалася розбудити маму. Потім зїла що знайшла в холодильнику шматок хліба з варенням і знову прилягла до неї, аж поки не заснула сама.
Січневі дні короткі, і вже смеркалося, коли дівчинка прокинулася від холоду. Вона підтягнула ковдру, притулилася ще міцніше, але від мами йшов такий лід, що аж пекло. Тоді Соломійка зрозуміла. Гіркі сльози обпалили їй щоки.
Раптом у передпокої хтось відчинив двері. Дівчинка метнулася туди це була Оксана, молодша сестра мами.
Соломійко, ти тут А де ж мама? Я цілий день дзвоню, чому вона не бере?
Соломія вчепилася в Оксанин пуховик і потягнула за собою. Вона кричала, показувала у бік кімнати, але з горла не линуло жодного звуку лише сльози й соплі.
Оксана не могла мати дітей, тому чоловік пішов від неї через пять років шлюбу. І через те вона любила небогу як рідну ніжно, самовіддано. Тож коли сталося лихо, вона без коливань оформила опіку. Три роки лікарі, психологи, бабки-знахарки ніщо не допомогло повернути Соломійці голос.
Тієї зими справжній мороз прийшов на Андрія, і весь Київ засипало снігом густим, хрустким. Соломія з подружками цілий день каталися на санчатах у Маріїнському парку, ліпили сніговиків-«родину», валялися в сугробах, махали руками, залишаючи сліди-«янголятка».
Годі вже! В тебе вся одежа один лід, а рукавички мотузки. Ходімо. Заскочимо ще в «Сільпо» за молоком і гречкою, поквапила Оксана.
Біля входу в магазин сидів рудий кіт із розумним виглядом, ніби все в житті вже бачив. Він лише підіймав лапки, щоб не замерзнути. Соломія підбігла, присіла поруч і зібралася його погладити. Оксана лише махнула рукою:
Гаразд, я швидко, а ти тут не йди нікуди!
Дівчинка провела рукою по шерсті, і кіт, задоволено вигнувшись, замуркотів. Вона обняла його, притулила обличчя, і раптом її сльози потеплішали. Кіт почав їх злизувати, чхав, а потім знову вилизував.
Фу, що ти робиш?! Він же бродячий, брудний!
Оксана схопила Соломію за руку і потягла до машини. Дівчинка виривалася, але тітка посадила її на заднє сидіння і вже сідала за кермо.
Той кіт підійшов до авто, дивився на Соломію і мявкав.
Він же мій Я його покидаю прошепотіла дівчинка, розмазуючи сльози по склу.
Ти Ти щойно сказала? Повтори! голос Оксани здригнувся.
Ми не можемо його кинути! Він помре без мене! вигукнула Соломія прямо їй у вічі.
Оксана вистрибнула з авто, підхопила кота і вмостилася з ним і небогою на задньому сидінні. Переляканий рудий вчепився кігтями в її куртку, але, побачивши Соломію, перестрибнув їй на коліна й завмер.
Якби ти сказала, я б давно тобі кота знайшла! Оксана сміялась, а в очах в неї стояли сльози.
