Батько побачив синця під оком доньки й зателефонував життя його зятя було зруйновано.
Марійка стояла в дверях, вітаючи батьків зі своєю звичною ласкавою посмішкою. Лише чорний блискучий синок під оком видавав тему, яку вона не хотіла обговорювати.
«Мамо, усе гаразд, не звертай уваги», поспішно сказала вона, помітивши пильний погляд матері.
Олена Іванівна глибоко зітхнула. «Твоє життя, доню. Тобі й вирішувати…»
Батько навіть не привітався із зятем. Повільно підійшов до вікна й дивився в нього, наче не чув, як донька щось бурмоче про шафу й темряву.
«Я просто… вчора йшла й випадково спіткнулася. Ну, мамо, зі мною та з Ігорем усе добре!»
Добре? Сама Марійка відмінно памятала, що сталося вчора. Ігор, завжди злий, не просто кричав на неї. Коли вона наважилася сказати, що втомилася від усього цього, він схопив її за комір халата так сильно, що аж розірвав його на грудях.
«Що, шльондра, забула, кому зобовязана тим, що ще жива?!» ревів він, трясучи нею. «Забула, як я тебе повертав із шинків, коли тікала від мене до того Дениса? Забула, хто тебе кохав, дурна?! Я носив тебе на руках!»
А потім сильний удар. Справжній, чоловічий. Зірки засяяли в очах, а потім біль охопив її… А Ігор все кричав щось брутальне.
«Так, доню, зрозуміла. Шафа… темрява», пробурчала мати, хоч чудово знала, що трапилося.
І почувалася винною. Саме вона змусила Марійку вийти заміж за Ігоря! Саме вона відвернула Дениса від доньки, вважаючи його поганим впливом.
«А твоя шафа, доню, судячи з усього, має кулаки», виразно сказала Олена Іванівна, кинувши погляд на зятя.
Іван Михайлович не повертався від вікна. Він вийшов на балкон курити. На відміну від дружини, ніколи не підтримував Ігоря. Він був якимось… минущим. Егоїстичним і пустим. Так, з багатої родини з квартирою, авто, звязками й перспективами. Але гнилий всередині.
І тепер гниль вилізла назовні синє під оком доньки.
Звичайно, Іван Михайлович міг би схопити зятя за комір і дати здоровенного ляпаса. Але це лише призвело б до скандалу. Та й не хотів. Ледь стримувався… Тому вийшов на балкон.
Він знав, що вирішить це інакше. І вже знав як.
Говорив довго по телефону з того балкона…
Тим часом Марійка купила матері каву, і вони сиділи, базікаючи про ніщо. За півгодини батьки пішли.
Ігор, який чекав докорів і скандалу, нарешті розслабився. Сів на диван, відкрив пиво й навіть посміхнувся. У його голові мовчання родичів означало згоду. Родина це родина, а синці це життя. Ніхто не втручається!
«Бачиш, Марійко, я ж казав усе влаштується!» протяжно промовив він, задоволений. «Твої батьки нормальні, розумні. Не такі, як ти… Вчора нападала на мене зі скаргами! Ну випив, погуляв і що?»
Відхилив ковток пива й потягнувся за чіпсами.
Радість тривала недовго.
Не минуло й півгодини, як хтось постукав у двері. Не подзвонив постукав. Твердо й рішуче. Цей стукіт змусив Ігоря поставити пляшку на стіл і завмерти.
Підійшов до дверей, подивився у вічко… і зблід.
На порозі стояв Денис. Його суперник. Колишній коханець Марійки. Той самий, що мало не взяв її за дружину, але відпустив. Красивий, високий, впевнений. У дорогому піджаку й з тим самим поглядом, від якого жінки тремтіли, а чоловіки хотіли вдарити.
«Тобі чого?» буркнув Ігор, відчиняючи двері лише настільки, щоб показати своє роздратування, але не впустити нікого всередину.
«Відійшов», спокійно сказав Денис і просто штовхнув Ігоря плечем.
Той відлетів, наче лялька з ганчірок.
Марійка схопилася з дивана, розплющивши очі.
«Денисе…»
«Ну що, збирайся», коротко сказав він. «Якщо хочеш поїдемо до мене. Якщо хочеш до твоїх батьків. Навіщо тобі цей банкрут?»
«Кого ти банкрутом назвав, ідіоте?» вибухнув Ігор, але стояв у куті, наче приклеєний.
У нього були причини боятися Дениса.
«Я тобі подзвонив, Ігорку. Саме тобі», спокійно усміхнувся Денис. «Не ліз у твоє життя, не втручався. Але коли батько Марійки нормальний мужик, до речі зателефонував і сказав, що ти її бив… Тоді я просто узяв справу у свої руки.»
«Про що… про що ти?!» захрипів Ігор.
«Ну, не буквально, звісно», знову усміхнувся Денис. «Просто приміщення, яке ти орендуєш для свого клубу, належить моєму другу. Дуже хорошому другу. Отже, ти отримаєш повідомлення про відмову в продовженні оренди. Зрозумів? Воно вже на твоєму столі.»
Ігор сів, наче його прибило.
«Крім того, я підрахував заборгованість за оренду за півроку
