Батько побачив синця під оком своєї доньки і зателефонував життя його зятя було зруйновано.
Маряна стояла на порозі, зустрічаючи батьків зі своєю звичайно привітною посмішкою. Лише один чорний блискучий синєць видавав тему, яку вона не хотіла обговорювати.
«Мамо, усе гаразд, не звертай уваги», швидко сказала вона, помітивши пильний погляд матері.
Олена Іванівна глибоко зітхнула. «Твоя справа, доню. Треба жити…»
Батько навіть не привітався із зятем. Повільно підійшов до вікна й дивився в нікуди, ніби не чуючи, як донька щось бурмоче про шафу й темряву.
«Я просто… вчора йшла й випадково спіткнулася. Ну годі, мамо, зі мною та з Ігорем усе добре!»
Добре? Маряна сама чудово памятала, що сталося вчора. Ігор, завжди роздратований, не просто кричав на неї. Коли вона наважилася сказати, як їй усе набридло, він ухопив її за комір халата так сильно, що аж розірвав тканину на грудях.
«Що, шльондра, забула, кому завдячуєш, що ще жива й ні про що не думаєш?!» верещав він, трусячи неї. «Забула, як я тебе повертав із шинків, коли тікала від мене до того Дениса? Забула, хто тебе кохав, дурненька? Я носив тебе на руках!»
А потім сильний удар. Як дорослий чоловік бив. Зірки засяяли в очах, потім охопив біль… А Ігор все кричав щось брутальне.
«Так, доню, зрозуміла. Шафа… темрява», пробурчала мати, хоч чудово знала, що сталося.
І почувалася винуватою. Вона сама змусила Маряну вийти за Ігоря! Вона сама віддалила Дениса від доньки, вважаючи його поганим впливом.
«А твоя шафа, доню, судячи з усього, має кулаки», виразно сказала Олена Іванівна, кидаючи погляд на зятя.
Іван Михайлович не повертався від вікна. Вийшов на балкон курити. На відміну від дружини, він ніколи не підтримував Ігоря. Здавався якимось… минущим. Егоїстичним і пустим. Так, з багатої родини з квартирою, авто, звязками й перспективами. Але гнилий всередині.
І тепер ця гниль вилізла назовні синєць під оком доньки.
Звісно, Іван Михайлович міг ухопити зятя за лацкана й дати ляпаса. Але це б лише розвязало скандал. Та й не хотів. Ледь стримувався… Тому вийшов на балкон.
Він знав, що вирішить цю проблему інакше. І вже знав як.
Довго розмовляв по телефону з того балкона…
Тим часом Маряна купила матері каву, і вони говорили про ніщо. За півгодини батьки пішли.
Ігор, який очікував докорів і скандалу, нарешті розслабився. Сів на диван, відкрив пиво й навіть посміхнувся. У його голові мовчання родичів означало згоду. Родина це родина, а синці життя. Ніхто не лізтиме у чужі справи. Точно!
«Бачиш, Марянко, я ж казав усе владнається!» протяжно сказав він, задоволений. «Твої батьки нормальні, розсудливі. Не такі, як ти… Вчора на мене накинулася зі скаргами! Ну погуляв, випив і що?»
Відхилив ковток пива й простягнувся за чіпсами.
Радість тривала недовго.
Не минуло й півгодини, як хтось постукав у двері. Не подзвонив постукав. Твердо й рішуче. Цей впевнений стук змусив Ігоря поставити пляшку на стіл і завмерти.
Підійшов до дверей, глянув у вічко… і зблід.
На порозі стояв Денис. Його суперник. Колишній коханець Маряни. Той самий, що ледь не одружився з нею, але відпустив. Високий, впевнений, у дорогому пальті з таким виразом обличчя, від якого жінки тремтіли, а чоловіки хотіли дати в пику.
«Тобі чого?» буркнув Ігор, відчиняючи двері лише настільки, щоб показати своє роздратування, але не впустити всередину.
«Відійшов», спокійно сказав Денис і просто штовхнув Ігоря плечем.
Той відлетів, як лялька з ганчірки.
Маряна встала з дивана, широко розплющивши очі.
Денисе…
«Збирайся», коротко сказав він. «Хочеш поїдемо до мене. Хочеш до твоїх батьків. Навіщо тобі цей банкрут з усіма його речами?»
«Кого ти банкрутом назвав, дурню?» вибухнув Ігор, але так і стояв у куті, ніби приклеєний.
Він мав причини боятися Дениса.
«Я тобі подзвонив, Ігорику. Саме тобі», спокійно усміхнувся Денис. «Не ліз до тебе, не втручався. Але коли батько Маряни нормальний чоловік, до речі зателефонував і сказав, що ти її бив… Тоді я просто узяв справу у свої руки.»
«Про що… про що ти?» хрипів Ігор.
«Ну, не зовсім так, звісно», знову засміявся Денис. «Просто приміщення, яке ти орендуєш для свого клубу, належить моєму другу. Дуже хорошому другу. Отже, ти отримаєш повідомлення про відмову в продовженні оренди. Зрозумів? Воно вже на твоєму столі.»
Ігор сів, ніби його повалили.
«До того ж, я прорахував заборгованість за піврок
