Я одружений із жінкою, чиї батьки досі не можуть змиритися з тим, що їхній син вже давно розлучений. Хоча від розлучення минуло вже понад чотири роки, вони і далі намагаються його повернути до колишньої сімї. Ми з Марічкою одружилися три роки тому й живемо щасливо. Свекруха вважає, що її син вчинив нерозважливо і, мовляв, повинен будь-якою ціною відновити сімю з колишньою дружиною заради дитини. Адже він, мовляв, все ще має там сина.
Коли я познайомився з Марічкою, вона вже була розлученою. Кажуть, розлучення було спокійним, за взаємною згодою. Вона вийшла заміж вдруге, і, як виглядає, коханця мала ще під час першого шлюбу.
Можливо, я й справді зробив помилку, що одружився так швидко. Моя мама наполягала, щоб ми побралися, бо Марічка завагітніла. Я ж навіть не був закоханий. Просто зустрічався з нею, от і все. Якби не було цієї вагітності, не став би женитися так мені пояснював чоловік моєї дружини.
Я не боявся її колишнього чоловіка. Спочатку вирішив краще придивитися до неї. Швидко зрозумів: давня сімя їй не потрібна, та й до колишнього чоловіка ніяких почуттів. Колишній також мало цікавився нею. Він давно одружений вдруге, спілкуються вони лише через сина.
Лише моя свекруха ніяк не могла з цим змиритись. Та й тесть теж. Постійно намагалися помирити їх, повернути «нормальну» сімю. Про наші з Марічкою стосунки вони мали вкрай негативну думку.
“Та ви ще молоді, в житті ще все попереду. Нащо тобі вплутуватися в чужу сімю?” казала мені свекруха, коли лишались удвох.
Я відповідав чесно: “Якби Марічка була заміжня, я не втручався б. А зараз вона вільна.” Вона ще збиралася щось мені сказати, та тут зайшла Марічка, і свекруха замовкла. Я тоді зрозумів, що не буде у нас із нею нормальних стосунків, але мене це не сильно засмучувало.
Ми побралися та стали жити разом, зі свекрухою спілкуємось лише на свята. Тоді знову чути її скарги про «колишню» сімю мого чоловіка, постійні зітхання і проби похвалити колишню невістку. Марічка намагається її не слухати, мені це теж не приємно, але що зробиш. Через деякий час усе повторюється знову.
Ми з Марічкою поки не поспішали із дітьми. Я не бачив себе в ролі батька, а у моєї дружини вже є син. Свекруха цим була дуже задоволена. Після розлучення чоловіка зі своєю першою дружиною, вона так і залишилась на стороні колишньої невістки: звала її на Різдво, хвалилася нею перед знайомими, сумувала за її сімєю. Колишня ж невістка до цього ставилась байдуже, приходила на свята, та й усе.
Свекруха часто намагалася зробити так, щоб Марічка ревнувала чоловіка до його колишньої. Дзвонила, питала, чи не знаю де він, а якщо я не знала, одразу підозрювала, що з колишньою. Часом навіть наполягала, щоб він відвіз їй щось чи заїхав у справі до сина. Таке бувало часто.
Я ніколи не переживаю через ревнощі. Але це почало мене дратувати. Якщо подивитися збоку на Марічку і її колишнього чоловіка між ними нічого немає і бути не може. Хоча у них і є спільний син, це зовсім не полегшує ситуацію. Марічка регулярно пересилає гроші на сина, спілкується з ним, забирає у гості. Колишній її чоловік не заважає, не витягує грошей і навпаки, поводиться по-людськи. Всі вони поводяться як цивілізовані люди. Не склалося, ну й добре у кожного своє життя, повага присутня.
Та свекруха не може це прийняти. Вона весь час будує якісь інтриги, щось вигадує. Коли це мине? Коли вона порозумнішає? Чоловік сподівається, що все налагодиться, коли я народжу їй онука. Та мені здається, це навряд чи щось змінить…
