У невеличкому містечку на півдні України, де вулички поринали в зелені каштанів, а літня спека змінювалася прохолодними вечорами, Оксана та Тарас прожили у шлюбі в пяти років. Їх затишна двокімнатна квартира в центрі міста була для Оксани справжньою фортецею, яку вона облаштовувала з любов’ю. Та одного фатального вечора все змінилося.
Тарас повернувся з роботи й під вечерю почав розповідати про лихо, що спіткало його батьків. Вони звели великий двоповерховий дім на околиці, мріючи про розмірене життя на пенсії. Але взимку їхній дім перетворився на крижаний замок: опалення поглинало всі заощадження, а пенсії ледже вистачало на прожиття. Свекор із свекрухою, не знайшовши іншого виходу, вирішили попроситися до сина та невістки на зиму. Почувши це, Оксана відчула, як кров прилинула до скронь.
— Я не дозволю твоїм батькам жити у нас! — різко відповіла вона, ледь стримуючи гнів. — І їхнього пса сюди не тягни! Я не покоївка, щоб прибирати за всіма й терпіти їхні витівки. Коли ми з тобою потребували допомоги, твоя мать захлопнула перед нами двері. Нехай тепер пожинає плоди!
Оксана очікувала суперечки, умовлянь, але натомість Тарас, дивлячись їй прямо в очі, промовив слова, що відлунням відізвалися в її серці:
— Або мої батьки переїжджають до нас, або ми розлучаємося!
У кімнаті повисла мертва тиша. Оксана відчула, як земля тікає з-під ніг. Вона не могла повірити, що чоловік ставить її перед таким вибором. Але здаватися не збиралася. Приймати свекруху з її величезною косматою вівчаркою, що звикла жити на просторах подвір’я, у їхній тісній квартирі? Це було понад її сили. Стосунки з Таросовою матір’ю завжди були напруженими: свекруха відверто зневажала невістку, вважаючи її недостойною свого сина. Думка про те, що ця жінка почне командувати в її домі, наповнювала Оксану лютью.
— У твоїх батьків є ще двоє дітей, — холодно продовжила вона, стискаючи кулаки. — Нехай їдуть до них. Я не збираюся жертвувати своїм комфортом заради людей, яким байдуже на мене. Ця квартира — моя, і тільки я вирішую, хто тут житиме.
Оксана нагадала чоловікові, як його батьки пишалися своїм домом, зведеним напоказ, щоб перевершити сусідів. Вони не думали про те, як сплачуватимуть рахунки за опалення, і тепер їхні проблеми повинна вирішувати вона? Ні, цього не буде. Вона не дозволить перетворити своє життя в пекло заради чужих амбіцій.
Тарас мовчав, але його погляд був сповнений рішучості. Оксана розуміла, що цей ультиматум — не просто слова. Перед нею стояв вибір: поступитися й втратити себе або відстояти свої межі, ризикуючи шлюбом. Серце розривалося, але вона знала: назад шляху нема.
