Той історії вже багато років, але вона досі живе в моїй пам’яті. Батьки Миколи — професора та лікаря — обрали йому наречену за статусом. А я лишилася ворогом лише тому, що народилася не в тій родині.
Все почалося ще в дитинстві. Микола — єдиний син у сім’ї вченого та педіатра. Його мати — шанований лікар, батько — викладач філософії. Життя хлопця було розписане до хвилини: гуртки, спортивні секції, книги, репетитори, олімпіади. Він виправдовував усі очікування — був розумним, вихованим, завжди приносив додому лише відмінні оцінки. Але одна річ не вкладалася у суворий лад їхнього світу — наша дружба.
Мене звали Соломія. Я народилася у звичайній, як не сказати — важкій родині. Мама не працювала, а батько трудився на заводі, поки не зник з нашого життя назавжди, залишивши після себе лише гіркі спогади. Попри це, Микола завжди був поруч. Він допомагав мені з уроками, захищав від дітлашів у дворі, ділився бутербродами в школі та вислуховував мої дитячі страхи. Ми були нерозлучні, доки доля не розвела нас.
Коли мені виповнилося п’ятнадцять, померла мати. Я потрапила до дитбудинку, і наш зв’язок обірвався. Пізніше я дізналася, що Микола намагався мене знайти, але батьки переконали його, що я сама відмовилася від спілкування. Він перестав писати, і я довгі роки думала, що просто стала йому байдужа.
Ми випадково зустрілися знову — на випускних іспитах. Я ледве впізнала в стрункому, впевненому юнакові того хлопчиська, з яким колись бігала по подвір’ю. А він одразу зрозумів, хто перед ним. Так, з посмішкою і тремтючим голосом, ми почали спілкуватися знову. Дружба повернулася, але тепер із новим відтінком.
Микола запропонував вступати до одного університету. Ми вступили. Разом вчилися, засиджувалися допізна в бібліотеці, гуляли під дощем, і одного разу, під золотим листю, він узяв мою руку і зізнався у коханні. Я заплакала — від щастя.
За півроку я розповіла йому, що всі ці роки писала йому листи з інтернату. Він був у шоці. Виявилося, його батьки просто не передавали їх. Він скаженів. Його мати запевняла, що хотіла якнайкраще — відгородити його від «брудної минувши». А для нього ці листи стали доказом зради, але не моєї — їхньої.
Коли він оголосив, що одружується зі мною після інституту, вдома розгорілася бійка. Батьки вже знайшли йому «гідну» дівчину — дочку одного декана, освічену, з заможної родини. А я… я залишалася тією ж дівчинкою «нізвідки». Але Микола пішов проти волі сім’ї. Ми почали жити разом на оренованій квартирі. Я дізналася, що вагітна, і з радістю розповіла йому. Він обійняв мене і прошепотів: «Це буде найщасливіша дитина на світі».
А через чА через кілька днів його мати прийшла до нас знову — цього разу з папером, що змінив все назавжди.
