Без душі
Клавдія Василівна повертається додому.
Вона нещодавно знову побувала у перукарні незважаючи на свій поважний вік, а їй вже виповнилось 68, Клавдія Василівна регулярно тішить себе походами до улюбленого майстра.
Вона приводить до ладу волосся, манікюр, і такі нескладні процедури додають їй енергії й підіймають настрій.
Клаво, до тебе якась родичка приходила.
Я сказав, що ти повернешся пізніше.
Вона обіцяла ще заглянути, повідомляє чоловік, Юрій.
Яка ще родичка?
У мене ж майже нікого не залишилось із сімї.
Може, там якась сьома вода на киселі напевно щось просити буде.
Треба було їй сказати, що я поїхала кудись в Карпати, незадоволено відповідає Клавдія.
Ну чому ж так?
Навіщо брехати?
Мені здається, вона справді з твого роду: висока, статна, трішки схожа на твою покійну маму.
Не думаю, що вона з проханням.
Така інтелігентна, гарно вдягнена, намагається заспокоїти чоловік.
За сорок хвилин родичка дзвонить у двері.
Клавдія сама її впускає.
Дійсно, схожа на покійну матір, одягнена в дороге пальто, гарні черевики, рукавички, сережки з невеличкими діамантами.
У цьому Клавдія розбирається.
Клавдія запрошує жінку до вже накритого столу.
Давайте знайомитись, якщо родичі.
Я Клавдія, без по-батькові, бачу, що по віку ми майже близькі.
Це мій чоловік Юрій.
По якій лінії ви мені рідні?
питає господиня.
Жінка трохи ніяковіє, навіть червоніє, Я Галина Галина Володимирівна.
У нас справді невелика різниця у віці.
Мені виповнилося 50 років дванадцятого червня.
Вам ця дата нічого не каже?
Клавдія аж побіліла.
Бачу, ви згадали.
Так, я ваша дочка.
Не хвилюйтесь, нічого від вас не потрібно.
Просто захотіла побачити свою рідну маму.
Все життя я жила в невідомості.
Ніколи не розуміла, чому мама мене не любить.
До речі, її вже немає вісім років.
Чому мене любив тільки тато?
Тата не стало нещодавно два місяці тому.
Саме він мені розповів про вас і попросив, якщо можете, пробачити, хвилюючись розповідає Галина.
Я нічого не розумію?
У тебе є дочка?
ошелешено питає чоловік.
Виходить має.
Я тобі потім поясню, відповідає Клавдія.
Ти дочка?
Чудово!
Переглянула?
Якщо ти думаєш, що я буду каятись і просити пробачення ні, не буду.
Моїх провин тут немає, відповіла вона Галині.
Сподіваюсь, татко тобі все розповів?
Якщо ти думаєш пробудити в мені материнські почуття теж ні, жодної!
Пробач.
Можна я ще раз до вас приїду?
Я живу у передмісті.
У нас великий двоповерховий дім, приїжджайте ви з чоловіком до нас.
Ви звикнете до думки, що я є.
Я привезла фото онука, правнучки може переглянете?
обережно питає Галина.
Ні.
Не хочу.
Не приїжджай.
Забудь про мене.
Прощавай, різко відповідає Клавдія.
Юрій викликав Галині таксі й пішов проводити її.
Коли повернувся, Клавдія вже прибрала зі столу й спокійно дивилась телевізор.
Ну й витримка у тебе!
Тобі армію командувати, хіба у тебе зовсім немає душі?
Я й раніше здогадувався, що ти безжальна та бездушна, але що настільки не думав, каже чоловік.
Ми знайомі з тобою з 28 років, правда?
Так от, дорогий чоловіче, душу з мене витоптали ще раніше.
Я сільська дівчина, все життя мріяла потрапити у місто, тому й вчилась найкраще, вступила до університету першою з класу.
Коли мені було 17, познайомилась із Володею.
Обожнювала його без ума.
Він був старший на майже 12 років, мене це не бентежило.
Після мого бідного дитинства, у місті все було як казка.
Стипендії вистачало хіба на хліб.
Завжди голодна, тож радісно приймала запрошення коханого до кафе чи поїсти морозива.
Він нічого не обіцяв, але я не сумнівалась, що раз така любов стане моїм чоловіком.
Одного вечора він запросив на дачу, я погодилась без вагань.
Я була певна, що після всього він прив’язаний до мене.
Зустрічі на дачі стали постійними.
Скоро стало зрозуміло я вагітна.
Я повідомила Володі.
Його радості не було меж.
Розуміючи, що скоро про це стане відомо, запитала, коли ми одружимось.
Мені вже виповнилось 18 можна подавати заяву в РАЦС.
А я хіба обіцяв тобі одружитись?
питанням відповідає Володя.
Не обіцяв і не одружуся.
Тим паче, я вже одружений, спокійно говорить він.
А як же дитина?
Як я?
Що ти?
Молода, здорова.
З тебе скульптуру робити можна.
В університеті академвідпустку візьмеш.
Докучи нічого не помітно вчись, а потім ми з дружиною заберемо тебе до себе.
Не можемо народити дитину.
Може, бо дружина набагато старша.
Як народиш дитину заберемо.
Як все оформимо не твоя справа.
Я хоч і молодий, але не останній у міськвиконкомі.
Дружина заввідділом у міській лікарні.
Тож про дитину не хвилюйся.
Після народження відлежишся і в університет.
Ми ще й заплатимо тобі.
Тоді ніхто й не чув про сурогатне материнство.
Я, мабуть, була першою сурогатною матірю.
А що мені було робити?
В село їхати, сімю ганьбити?
До народження жила у них в особняку.
Володина дружина до мене не заходила, напевно ревнувала.
Доньку я народила вдома акушерку привезли, все як годиться.
Грудьми не годувала, дівчинку забрали одразу.
Я її більше не бачила.
Через тиждень делікатно проводили, Володя дав грошей.
Повернулась в університет.
Після працювала на заводі.
Дали кімнату в сімейному гуртожитку.
Спочатку працювала майстром, потім старшим майстром ОТК.
Друзів було багато, а заміж ніхто не кликав, поки ти не зявився.
Мені було вже 28, хотіла чи ні треба.
Далі ти знаєш.
Добре ми з тобою прожили: три машини змінили, в домі завжди повна чаша, дача доглянута, щороку на відпочинок їздили.
Завод у 90-х вистояв бо прилади для тракторів робили тільки в одному цеху, а про решту ніхто не знає.
Завод досі під охороною.
На пільгову пенсію пішли, все маємо.
Дітей нема, і не треба.
Як гляну на діток нинішніх закінчила свою сповідь Клавдія.
Погано ми з тобою прожили.
Я тебе любив, завжди намагався твоє серце зігріти так і не зміг.
Добре, дітей не було, але ти ж ні котика, ні собаки ніколи не пошкодувала.
Сестра просила допомогти племінниці не пустила її навіть на тиждень.
Сьогодні до тебе дочка приїхала і ти її так зустріла?
Дочка!
Твоя кров!
Ей-Богу, якби ми були молодші, я б розлучився, але вже пізно.
З тобою холодно, холодно, відповів сердитий Юрій.
Клавдія навіть злякалась так різко ще ніколи чоловік з нею не говорив.
Всю її спокійну буденність порушила ця дочка.
Юрій переїхав на дачу.
Всі останні роки живе там.
Там у нього три собаки підібрав загублених щенят.
І незліченна кількість котів.
Додому заходить нечасто.
Клавдія знає, що він їздить до Галини, зі всіма там подружився, у правнучці душі не чує.
Був завжди дивакуватий, таким і лишився.
Нехай живе, як хоче, думає Клавдія.
У неї так і не зявилось бажання пізнати свою дочку, онука й правнучку.
Вона одна їздить до моря відпочиває, набирається сил і відчуває себе прекрасно.
