Дмитро сидів у темній кімнаті, прислухаючись до нічних звуків. Під вікном зупинився автомобіль, м’яко ляснули двері, коротка дріб цвяхів затихла за дверима під’їзду. Нарешті ключ обережно повернувся у замку…
Він ледве дихав, аби вловити найменші відтінки звуків. Почувся шелест одягу, ледве чутні крадькома кроки. «Боїться розбудити, капці не вдягла», — усміхнувся про себе Дмитро.
Двері тихо відчинилися. Оксана на пальчиках увійшла до спальні. З вулиці в кімнату потрапляло достатньо світла, щоб побачити незайняте ліжко. Оксана завмерла, відчувши його напружений погляд, обернулася.
— Ти мене налякав. Чому не спить? — різко запитала вона.
— Тебе чекав, — Дмитро підвівся, підійшов до дверей і клацнув вимикачем. Від яскравого спалаху світла Оксана заплющила очі.
— Де ти була? — він розглядав бліде обличчя дружини зі змитим макіяжем.
— Вибач, забула попередити… — Оксана дивилася під ноги.
— Тільки не кажи, що була в подруги. Скажи правду, так нам обом легше буде. Ти давно мені зраджуєш?
Вона здригнулася, ніби збиралася втекти. Потім ледве похитала головою.
— Два місяці, — промовила вона, на мить піднімаючи очі. — Хотіла сказати, але… Пробач. Я зараз піду. — Вона швидко вийшла зі спальні. Дмитро почув, як вона щось пересуває в передпокої.
Оксана повернулася з валізою, поклала її на ліжко, відчинила шафу й почала виймати речі. Вішалки дзвеніли, падали разом із сукнями на ліжко.
— Може, займешся цим завтра, коли мене не буде вдома? — Дмитро взяв подушку й вийшов.
Не роздягаючись, він ліг на диван у іншій кімнаті, накрився пледом. Спати не хотілося. Хотілося розбити все навколо, вдарити Оксану, стерти з її обличчя сліди чужих поцілунків. Він зробив кілька глибоких вдихів, намагаючись заспокоїтися.
***
Вони з друзями вирішили відсвяткувати закінчення сесії на пляжі. Роздяглися й одразу побігли у воду. Потім Ярік із Славком пішли за пивом, а Дмитро залишився стерегти речі.
Він сидів на своїх джинсах і спостерігав, як біля берега плескаються діти. З води вийшла гарна дівчина й підійшла до нього. Вона взяла рушник із сусідньої ковдри й почала витирати волосся. Дмитро не міг відвести очей від її засмаглої шкіри, на якій блищали краплини води. Струнке тіло було так близько. Йому захотілося торкнутися до прохолодної шкіри.
Дівчина відчула його погляд і різко обернулася. Дмитро не встиг одвести очі. Мабуть, він виглядав як провинився хлопчик, бо вона усміхнулася. Коли Ярік із Славком повернулися, вони вже знайомилися й весело розмовляли.
Побачивши хлопців, Оксана зібралася додому. Вона натягнула сарафан через голову. На мить її обличчя зникло під тканиною. Ярік перехопив погляд Дмитра й зрозуміло посміхнувся, а Славко підняв великий палець.
Наступної миті сарафан опустився, Оксана поправила його, зібрала речі, посміхнулася хлопцям і пішла.
— Доганяй, — сказав Ярік і ляпнув Дмитра по спині.
— Оксано, почекай! — Дмитро схопив джинси й натягнув їх на себе. Не попрощавшись із друзями, він кинувся наздоганяти її. Додому він повернувся пізно.
— Де ти був? Чому не відповідав на дзвінки? Ми з татом з розуму не з’їхали… — накинулася на нього мати.
— Вибачте, забув увімкнути телефон після іспиту. Я одружуюсь, — випалив він.
— Що? — перепитала мати.
— Він одружується. А що, саме час. Третій курс, двадцять років. До закінчення інституту подарує нам онука, — спокійно сказав батько.
— Ні, не так. Я хотів сказати, що зустрів дівчину своєї мрії й точно на ній одружуся, — поспішно поправився Дмитро.
— Ти щойно з нею познайомився? — обурилася мати. — Валерію, ти чув? — Вона розгублено дивилася то на сина, то на чоловіка.
— Людочко, заспокойся. Він просто закохався. А закохані багато про що мріють. Він живий, здоровий і щасливий. Усім спати, завтра поговоримо, — батько повів матір у спальню.
— Дякую, — крикнув Дмитро йому вслід.
За два тижні він привів Оксану додому. Мати дізналася, що вона живе в гуртожитку, і винесла вирок: їй потрібна квартира й прописка у Києві, тут коханням не пахне. Звичайно, вона сказала це, коли Дмитро повернувся додому, провівши Оксану.
— Вона тобі не сподобалася? — засмутився він.
— Головне, що вона подобається тобі, — знову підтримав його батько.
Весілля відсвяткували після Нового року. Батько подарував їм ключі від квартири.
— Дякую. Не сподівався, — зрадів Дмитро. — Звідки?
— Це моя квартира. Ми з мамою здавали її. Ремонт я вже почав, далі сам, — батько обійняв сина…
Він обійняв свою дружину, дивлячись, як син сміється на траві, і зрозумів, що щастя було поруч увесь цей час — треба було просто розплющити очі.
