Без душі
Клавдія Василівна повернулася додому.
Вона щойно була у перукарні незважаючи на свій поважний вік, їй нещодавно виповнилося 68 років, Клавдія Василівна регулярно тішила себе візитами до свого майстра.
Вона приводила до ладу волосся, робила манікюр ці прості процедури підіймали їй життєвий тонус і настрій.
Клаво, до тебе якась родичка приходила.
Я сказав, що ти будеш вдома пізніше, вона обіцяла заглянути ще, повідомив їй чоловік Юрій.
Яка ще родичка?
У мене вже й рідні нікого не лишилося якусь там сьома вода на киселі буде щось просити.
Треба було сказати, що я поїхала за тридевять земель, невдоволено відповіла Клавдія.
Та навіщо брехати?
Здається, вона справді з твого роду, така ж висока, струнка, щось схоже на твою маму, царство їй небесне.
Не думаю, що з проханням.
Інтелігентна жінка, добре вдягнена, спробував заспокоїти Юрій.
Через сорок хвилин родичка подзвонила у двері.
Клавдія сама відчинила їй.
Справді, дуже схожа на покійну маму, прекрасно одягнена: дороге пальто, чоботи, рукавички, сережки з дрібними діамантами у вухах.
У цьому Клавдія розбиралася.
Клавдія запросила жінку за вже накритий стіл.
Давайте знайомитись, якщо вже родичі.
Я Клавдія, без по батькові, бачу, що ми майже однолітки.
Це мій чоловік Юрій.
Ви по якій лінії мені рідня?
спитала господиня.
Гостя трохи знітилася, навіть почервоніла: Я Галина Галина Володимирівна.
Справді, різниця у віці невелика.
Мені 50 виповнилося 12 червня.
Вам ця дата нічого не говорить?
Клавдія побліділа.
Бачу, згадали.
Так, я ваша донька.
Не хвилюйтеся, мені від вас нічого не треба.
Просто захотілося подивитись на маму.
Все життя жила в невідомості, не розуміла, чому мама мене не любить.
Її вже вісім років як нема, спокійно сказала Галина.
Чому мене батько любив, а мама ні?
Тата не стало зовсім недавно, лише два місяці тому.
Він перед смертью і розповів про вас, попросив, щоб ви вибачили, якщо зможете.
Нічого не розумію У тебе є донька?
розгублено запитав Юрій.
Виходить, є.
Потім тобі все поясню відповіла Клавдія.
То ти донька?
Прекрасно!
Подивилася?
Якщо думаєш, що я буду каятись і просити пробачення ні, не буду.
Моєї вини тут нема, відказала вона Галині.
Сподіваюсь, татко тобі все розповів?
Якщо намагаєшся розбудити в мені материнське почуття марно, ні на йоту.
Вибач.
Можна я до вас ще приїду?
Я живу поряд, у передмісті.
В нас великий двоповерховий будинок, приїжджайте з чоловіком.
Ви звикнете до думки, що я є.
Я принесла фото онука, правнучки, може хочете подивитись?
несміливо попросила Галина.
Ні.
Не хочу.
Не приїжджай.
Забудь про мене.
Прощавай, різко сказала Клавдія.
Юрій викликав Галині таксі, пішов її провести.
Коли повернувся, Клавдія вже прибрала стіл і спокійно дивилася телевізор.
Ну і витримка в тебе!
Тобі б армією командувати Невже в тебе зовсім немає душі?
Я і раніше думав, що ти байдужа, але до такої міри сказав Юрій.
Ми з тобою познайомилися, коли мені було 28 років, правда?
От, дорогий, душу з мене вирвали набагато раніше.
Я сільська дівчина, все життя мріяла вирватись у місто, тому й навчалася найкраще, в університет поступила єдина з класу.
Мені було сімнадцять, коли зустріла Володимира.
Любила його без памяті.
Він був на 12 років старший, мене це не лякало.
Після бідного дитинства усе в місті, де я навчалась, здавалося казкою.
Стипендії не вистачало завжди хотілося їсти, тому я із захватом приймала запрошення у кавярню чи на морозиво.
Він мені нічого не обіцяв, але я була впевнена, що якщо така любов, то він обовязково одружиться зі мною.
Якось запропонував поїхати на дачу я погодилася, не вагаючись.
Була переконана, що тепер, коли все сталося, він привязаний до мене.
Зустрічі на дачі стали регулярними.
Швидко стало зрозуміло, що я завагітніла.
Я повідомила Володі.
Його радості не було меж.
Відчуваючи, що скоро стане помітно, я сама спитала, коли ми одружимося?
Мені вже виповнилося 18, можна подавати заяву.
А я обіцяв тобі одружитися?
відповів Володимир питанням на питання.
Не обіцяв, і не одружуся.
Тим більше я вже одружений тим же спокійним тоном продовжив він.
А як же дитина?
Як же я?
Що ти?
Молода, здорова з тебе можна ліпити статую!
В університеті візьмеш академку, вчися, поки не видно, а потім ми з дружиною заберемо тебе до себе.
Ніяк у нас не виходить народити дитину, може тому, що дружина значно старша.
Коли народиш, ми заберемо маля.
Як оформити не твоя справа.
Я хоч і молодий, але не останній чоловік у міськраді, дружина завідувачка відділення у міській лікарні.
Так що за дитину можеш не хвилюватись.
Після пологів відлежишся і назад в університет.
Ми ще й заплатимо.
Тоді про сурогатне материнство ніхто й не чув.
Я, мабуть, була єдиною сурогатною мамою на той час.
А що мені було робити?
В село поїхати осоромити сімю?
До пологів жила в їхньому особняку.
Дружина Володі до мене не заходила, може ревнувала.
Доньку я народила вдома, акушерку привезли, все як у людей.
Грудьми не годувала, дитину одразу забрали.
Я її більше не бачила.
За тиждень мене делікатно проводили, Володя дав гроші.
Повернулася в університет.
Після працювала на заводі.
Дали кімнату в сімейному гуртожитку.
Починала майстром, потім старшим майстром ОТК.
Друзів багато, а заміж ніхто не кликав, поки ти не зявився.
Мені вже було 28, наче й не хотіла заміж, але треба.
Далі ти знаєш добре з тобою прожили життя.
Три автівки змінили, хата повна чаша, дача доглянута.
Відпочивати щороку їздили.
Завод у 90-х вистояв, бо там лише в одному цеху для тракторів робили прилади, а в інших ніхто нічого не знає.
Завод до сих пір оточений колючим дротом, з вишками.
На пенсію пільгову вийшли.
Все є.
Дітей нема, і навіщо як подивлюся, які діти теперішні
Погано ми з тобою прожили.
Я тебе любив.
Все життя намагався твоє серце зігріти, так і не зміг.
Справді, дітей не було, але ж ти навіть кошеня чи собаку ніколи не пожаліла.
Сестра просила допомогти племінниці ти не пустила її навіть поспати у нас тиждень.
Сьогодні донька приїхала як ти її зустріла?
Донька!
Твоя кров, а ти Якби ми були молодші я б подав на розлучення, а зараз вже пізно З тобою холодно, холодно, гірко сказав Юрій.
Клавдія трохи злякалась ніхто ще не говорив з нею так гостро.
Всю її спокійну буденність зруйнувала ця донька.
Юрій переселився на дачу.
Останні роки він живе там.
На дачі в нього три собаки підібрав покинутих щенят, невідомо скільки котів і кішок.
Дома буває рідко.
Клавдія знає він навідується до її доньки Галини, всіх у родині знає, у правнучці душі не чає.
Завжди був трохи дивакуватим, лишився таким.
Хай живе, як хоче думає Клавдія.
Вона так і не захотіла ближче познайомитися з дочкою, онуком і правнучкою.
Залишилась одна.
Їздить до моря, відпочиває, набирається сил і почуває себе чудово.
