Душно
Олеся повільно повернула ключ у замку й уважно зайшла у квартиру. Як би вона не намагалася зачинити двері тихо, замок все ж клацнув. Не вмикаючи світла, роздягнулася, навшпиньках прокралася до дверей у свою кімнату… Клацання вимикача за спиною пролунало у тиші квартири наче постріл.
— Олесю, де ти була? Чому так пізно? Я дзвонила Мар’яні. Ти мене обдурила, — почувся мамин голос.
Дівчина завмерла на місці, голосно вдихнула й обернулася до матері.
— А ти чому не спиш? — у свою чергу спитала вона.
— Як я можу заснути, коли тебе немає вдома? Я хвилювалася. — Мама з тривогою дивилася на доньку.
— Я вже доросла, мам, годі мене вартувати, — невдоволено сказала Олеся.
— Так-так, доросла… — Мама махнула рукою й пішла у кімнату, але двері не зачинила.
Олеся завагалася й пішла за нею. Сіла поруч на диван.
— Мам, вибач. Я зовсім забула про час.
Мама виглядала втомленою й блідою. Яскраве світло люстри підкреслювало зморшки й синці під очима, у яких застиг докір.
— Я не сама була. З Максимом. Ми ходили у кіно, а потім гуляли. Не хвилюйся за мене.
— З Максимом?
— Так. Я познайомилася з ним два тижні тому. Він такий… цікавий, стільки всього знає. — На губах Олесі з’явилася усмішка, погляд затуманився. Вона щільно притулилася до матері, поклала голову їй на плече.
— Значить, і минулого разу ти була з ним, а не у Мар’яни?
— Вибач.
— Я все розумію, але чому одразу не сказала, не попередила? Він теж вступив до університету? Ви будете разом вчитися?
— Він уже закінчив університет, працює, — поспішно відповіла Олеся.
— То він старший за тебе? Ох, донько… — зітхнула мама, а Олеся підняла голову, готова до захисту, але мама її перехопила. — Ти познайомиш мене з ним?
— Звісно. Він тобі сподобається.
— Я й не помітила, як ти виросла. — Мама сумно подивилася на доньку. — Пізно вже, іди спати.
— На добраніч, мамочка. — Олеся поцілувала маму в щоку й пішла у свою кімнату.
Олеся роздягнулася, залізла під ковдру й дивилася у стелю, згадуючи кожне слово, кожен поцілунок і мріючи…
Коли вона прокинулася, мама вже пішла на роботу. Олеся умилася, з’їла залишений мамою сніданок і взяла телефон.
— Привіт, ти вже на роботі? — весело спитала вона.
— Так, — досить різко відповів Максим.
— Я завадила? — насторожилася Олеся, почувши його холодний, відсторонений голос.
— Так. Я передзвоню пізніше. — Він відключився.
— «Передзвоню»? — нічого не розуміючи, Олеся тупо дивилася на екран, доки він не погас.
«Напевно, біля нього хтось є», — здогадалася вона й почала чекати, коли Максим передзвонить. Спробувала читати, але сенс прочитаного не доходив до неї. Олеся відклала книгу. По телевізору нічого цікавого. Вона подзвонила своїй найкращій подрузі Мар’яні й запропонувала погуляти.
Подруги їли морозиво, Олеся хизувалася, що закохалася, коли подзвонив Максим.
— Вибач, Лелечко, просто ти подзвонила не в найкращий момент. Я був дуже зайнятий. Вечором зустрінемося?
— Так, — радісно відповіла Олеся.
— Мама хоче познайомитися з тобою, — сказала вона Максиму при зустрічі.
— Ти розповіла їй про нас? — Максим насторожився. — Вона не проти, що ми зустрічаємося? — Він недовірливо дивився на Олесю.
— А чому вона має бути проти?
— Ми ж ще недовго разом… Знайомство з батьками означає серйозні стосунки…
— А хіба у нас з тобою несерйозні? — напружилася Олеся.
— Я дуже серйозно налаштований щодо тебе. — Максим притиснув Олесю до себе так, що вона не бачила його обличчя. — Просто твоя мама почне мене сканувати, влаштує допит із пристрастю.
— І часто ти знайомився з батьками дівчат? Ну, зізнавайся. — Олеся жартівливо штовхнула його кулачком у бік.
— Пару разів було.
— Але тобі нема чого ховати? Чи в тебе є таємна кімната, як у Синьої Бороди, де ти ховаєш своїх колишніх? — Олеся зареготала. — Може, ти одружений?
— Ні, звісно. Звідки тобі таке?
— Гаразд, куди підемо? — спитала Олеся, змінивши тему.
— У мене мало часу, мама просила прийти раніше. Давай просто погуляємо? — Максим міцно обійняв Олесю й поцілував.
По її тілу пробігла дрож, а дихання збилося. Якщо й були якісь сумніви, вони миттєво розвіялися.
Вони йшли, обійнявшись, і Максим говорив, як вночі не міг заснути, як мріяв про неї, хотів, щоб вона була поруч. Він ніколи не відчував нічого подібного. Обіцяв, коли мамі стане легше, він обов’язково запросить Олесю в гості й познайомить їх. Після смерті батька вона здригається від дзвінків, тому вдома він вимикає телефон, щоб не нервувати її…
Олеся слухала й уявляла, як вони будутьВони мріяли разом, але життя склалося інакше — Олеся зрозуміла, що справжнє щастя не в минулому, а в спокійному майбутньому, де її чекали мама і новий шлях, вільний від болю.
