– Без зайвих слів – у всьому цьому винна я! – Плаче сестра мого хлопця. – Я навіть уявити не могла, що таке може статися! Тепер не знаю, як жити далі. Не розумію, як усе владнати, щоб не втратити своє обличчя. Сестра мого хлопця декілька років тому вийшла заміж. Після весілля вирішили, що молодята житимуть у квартирі матері чоловіка. Її батьки мають велику трикімнатну квартиру і лише одного сина. – Одну кімнату я залишаю собі, а всі інші – для вас! – сказала свекруха. – Ми всі виховані люди, думаю, що знайдемо спільну мову. – Завжди зможемо переїхати, якщо щось! – заспокоював чоловік свою дружину. – Немає нічого страшного спробувати пожити з мамою разом. Не вдасться – винаймемо житло й підемо… Так і сталося. Як виявилось, разом жити було зовсім нелегко. І невістка, і свекруха намагалися знайти спільну мову, але з кожним днем ставало все складніше. Накопичені образи періодично проривалися сварками, які траплялись усе частіше. – Ти ж обіцяв, якщо не зможемо жити разом – переїжджаємо! – зі сльозами говорила дружина. – Ну, хіба щось серйозне трапилось? – з іронією відповідала свекруха. – Через такі дрібниці чемодани збирати не варто. Рівно через рік після весілля дружина завагітніла й народила здорового сина. Народження онука збіглося з тим, що свекруха залишила роботу й не могла знайти нову – її ніхто не брав через вік передпенсійний. Ні свекруха, ні невістка не могли кудись піти – тому мусили цілодобово бути вдома одна з одною. Це все більше псувало атмосферу в родині. Чоловік тільки знизував плечима на численні скарги, адже був єдиним забезпечувачем сім’ї. – Не можу зараз залишити маму – їй нема за що жити. Не можу і винаймати квартиру та ще маму утримувати. Якщо мама знайде роботу – ми переїдемо! Але терпіння молодої жінки закінчилось. Вона зібрала речі – свої та сина – і переїхала до своєї мами. Пояснила чоловікові: більше ніколи не переступить поріг його матері. Якщо родина для нього важлива – хай думає, що робити. Дружина була впевнена: чоловік одразу захоче забрати її назад. Але дуже помилилася. Минуло вже більше трьох місяців, як вона пішла до мами, а чоловік навіть не намагався її повернути. Він живе з матір’ю, з дружиною та дитиною бачиться по відеозв’язку ввечері й провідує їх лише у вихідні. Вийшло так, що чоловік має одночасно турботу і увагу двох жінок, при цьому вся відповідальність за дитину та побут лишилась з дружиною. Чоловік – мов переможець! І свекруха наче теж нічого не втратила. Молода жінка дуже страждає через цю ситуацію. Вона все ще кохає чоловіка, хоча розуміє: він поводиться недостойно. – Чого ти чекала, коли йшла? – запитує чоловік. – Повертайся, якщо хочеш! Очевидно, дружина не збирається залишати маму й винаймати квартиру. Вона у декретній відпустці, і це цілком зрозуміло – грошей немає. Чи це і є кінець їхньої сім’ї? Як ви гадаєте, чи має вона хоча б малий шанс повернутись до дому свекрухи й не втратити гідності в цій непростій ситуації?

Немає слів, як це все моя вина! голосно плаче Олеся, сестра мого давнього друга. Я навіть уявити собі не могла, що таке станеться! Тепер не знаю, як жити далі. І навіть гадки не маю, як з того всього виплутатись так, аби не втратити обличчя.

Олеся вийшла заміж кілька років тому.

Після весілля вирішили, що молодята житимуть у свекрухи. Батьки чоловіка мають трикімнатну квартиру в Івано-Франківську, а син у них один.

Я залишаю собі одну кімнату, інші ваші! сказала свекруха. Всі ми виховані люди, думаю, що спільну мову знайдемо.

Будь-коли можемо винайняти окреме житло! тоді сказав чоловік Олесі. Не бачу нічого страшного спробувати жити під одним дахом із мамою. Не складеться завжди є оренда

І справді, з самого початку життя разом було непростим. Олеся й свекруха намагалися ужитись, та з кожним днем ставало гірше. Напруженість росла, сварки спалахували все частіше.

Ти сам казав: якщо не зживемось переходимо на окрему квартиру! одного разу розплакалася Олеся.
А хіба це прямо нестерпно? здивовано відмахнулась на це свекруха. Такі дрібниці через них не варто дверима гримати.

Рівно через рік після весілля Олеся завагітніла й народила здорового сина.

Поява онука співпала з тим, що свекруха залишила роботу: пенсія ще не нарахована, а брати на неповний стаж ніхто не хотів. Тож Олеся та свекруха цілі дні сиділи вдома носом до носа обидві без змоги кудись втекти. Атмосфера ставала дедалі гіршою.

Чоловік тільки знизував плечима й вислуховував скарги, бо на той час лише він заробляв гроші.

Зараз ми не можемо кинути маму, у неї нема зарплати. Не залишати ж її без копійки. Окрему квартиру я не потягну і мамі не допоможу. Як тільки мама знайде роботу переселимось!

Але терпіння Олесі швидко вичерпалось. Вона мовчки зібрала свої та синові речі й перебралася до своєї мами. На прощання сказала чоловікові, що в дім його матері ні ногою. Якщо він цінує родину мусить щось вирішити.

Олеся була впевнена: чоловік любитиме сімю понад усе і зробить усе, щоб вона повернулася. Але тут вона глибоко помилилася.

Минуло вже понад три місяці, як вона з сином живе у свої матері. Чоловік навіть не намагався повернути їх додому. Він лишився в маминій квартирі, спілкується із жінкою й сином через відеозвязок після роботи, їздить у гості по вихідних, привозить подарунки.

Чоловік отримав опіку й увагу одразу від двох жінок матері й дружини. До того ж, мама постійно шкодує його, бо дружина, мовляв, безпідставно втекла, а син лишився при матері. За сина не відповідає, у побуті не допомагає чудове життя! І свекруха теж не в програші, бо не втратила жодної вигоди.

Олеся ж цим всім вкрай розчарована. Вона любить свого чоловіка, хоча і розуміє, що з його боку це просте ухиляння.

А чого ти чекала, коли пішла? дивується чоловік. Можеш повертатися, коли захочеш.

Навряд чи Олеся залишить матір і піде знімати квартиру зараз вона у декретній відпустці, коштів немає.

Чи це дійсно кінець їхньої сімї?

Що ви думаєте: чи має Олеся бодай найменший шанс повернутись в оселю свекрухи й водночас не втратити гідності?