Мене звати Леся, я заміжня і маю чарівну доньку. Одного осіннього дня, ніби крізь туман, я гуляла з дитиною алеями київського парку, покритого золотавим листям каштанів. Раптом задзеленчав мій старий телефон дзвонив давній приятель, і слова його відлунювали у вухах як далекий гул. На одну мить я відвернула увагу, а моя мала Соломія, мов уві сні, ковзнула у прохолодне дзеркало ставка під плакучими вербами. Серце забило на сполох я кинулася вперед, але зовсім поруч, на деревяній лавці, сиділа жінка у старому пальті та витертих валянках. Вона, не вагаючись, стрибнула у студену воду й витягла мою доньку на берег.
Я стояла, наче у мареві, обійнявши Соломію, не знаючи, як висловити подяку. Запросила цю незнайомку до нас додому, дала їй теплий чай з калиною і чисті вишиті рушники. Жінка представилась: “Я Ганна”. Її очі були наче глибокі криниці у них відбивались спогади і біль.
Ганна розповіла свою дивну, тривожну історію. Колись у неї була дочка, та спокусившись наживою, продала її квартиру й втекла з чоловіком до якогось обшарпаного передмістя, забравши всі їхні гривні і залишивши матір на порозі самотності. Відтоді Ганна скиталася між трубами тепломережі й порожніми пляшками, збираючи дрібні копійки у пластиковий пакет. Її голос лунав як крізь сонний вітер: “Я не гніваюся, але вже нічого не чекаю”.
Я дивувалася: хіба ж може серце так очерствіти, щоб покинути матір наодинці зі сном міста? Я запропонувала Ганні залишитися у нас, хоч на кілька ночей. Коли увечері повернувся чоловік Тарас, він спочатку сварився, що я відволіклася й мало не втратила донечку на мить, та потім сам подякував нашій новій подрузі за порятунок Соломії.
Ганна вагалася, а тоді вирішила залишатися лише доти, поки знайдеться вихід. Ми допомогли їй знайти невеличку роботу у бібліотеці та облаштували місце у затишному будинку для літніх людей неподалік Львова, де стіни ввібрали запахи мяти й яблук. Ми часто її відвідуємо. Ганна посміхається і розповідає моїй доньці дивні, майже казкові історії мабуть, це були уривки її дивовижного життя.
Соломія радо називає Ганну своєю бабусею, а моя душа тішиться, що доля мов у дивацтві сну звела нас у цей осінній день. Ми вдячні за щасливу нагоду віддячити тій, хто повернула нам найдорожче.
