Більше не хочу.
Майя не змогла відмовити подрузі, бо та колись дуже їй допомогла: коли Майя потрапила в автомобільну аварію і пів року була прикута до лікарняного ліжка, саме подруга була поряд, а ось чоловік, тоді ще наречений, з’явився в палаті всього двічі – зі сльозами на очах одразу після аварії та в день виписки. Тому, коли Ліза зателефонувала і попросилася пожити у них, Майя погодилася.
– Ти що, збожеволіла? – сказала мама, коли Майя повідомила їй, що подруга мешкатиме у неї близько місяця. – Буде в негліже перед Сашком ходити? Дивись, як би тобі не довелося виїхати через місяць!
– Мамо, це моя квартира, ти сама про це подбала – нікуди мені не потрібно їхати, – примирливо сказала Майя. – Ліза так мені тоді допомогла, я не можу відмовити їй у важкий момент. Її з роботи звільнили, хлопець кинув, ще й на гроші обдурив… Нехай живе, у нас багато місця.
Зміни почалися одразу, як тільки Ліза з’явилася в їхній квартирі. Спершу вона запропонувала звільнити Дусю.
– Ну навіщо тобі Дуся, якщо є я? Я з усім впораюся!
Це було так, але Майя не була впевнена, що зможе просити подругу про те ж саме, про що просила Дусю.
– Якщо що, у вас є мій номер, – підморгнула винахідлива прибиральниця.
І Майя заспокоїлася.
Далі подруга взялася за квартиру – вона розпочала перестановку, запропонувала змінити штори й купити купу нових пристроїв, які полегшать ведення господарства і допоможуть справлятися без Дусі. Проте Ліза ні за що не погоджувалася вирішувати все сама, хоча Майї було все одно, і вона з радістю передала б права порядкуванню подрузі. Але Ліза тягала її за собою, змушувала вибирати колір штор і модель блендера.
Потім Ліза шукала, чим відволіктися від сумних думок. Спершу це був квіллінг, потім малювання олією, далі шиття іграшок та виготовлення тортів. При цьому Ліза ображалася, якщо Майя не хотіла підтримати її у новому хобі.
– І скільки вона ще в тебе житиме? – розлючено запитала якось мама. – Минуло значно більше місяця, вона взагалі збирається переїжджати?
– Мамо, куди їй їхати? Лізу навіть мама вигнала з дому!
– Виходить, було за що.
– Ні! Ти нічого не розумієш!
– Ні, це ти не розумієш! Відведе в тебе чоловіка – і очима моргнути не встигнеш!
Проте Майя довіряла подрузі, хоча кілька разів застававши її за розмовою з чоловіком Сашком, помітивши Майю, вони одразу замовкали. Але мало що вони можуть обговорювати? Майя навіть спеціально запитала про це наступного разу.
– Та ось, пропоную змінити килимове покриття в залі, – сказала Ліза. – Питаю, чи є гроші в Сашка.
– Нове покриття?
– Ну так – навіщо тобі цей старий бабусин килим? Він такий яскравий і весь у якихось плямах.
Через тиждень у залі вже лежав новий світлий килим.
Якось Майя помітила, як Ліза розглядає щось невелике, схоже на фрагмент малюнку, вкладеного у щоденник, і запитала:
– Що там?
Подруга не очікувала, що Майя поряд – та під’їхала непомітно, і Ліза здригнулася від її питання.
– Нічого! – Ліза поспішно захлопнула записник і запитала. – Може, приготуємо пиріг з персиками – Сашко так його любить!
– Давай, – погодилася Майя, прикинувшись, що їй зовсім не цікаво дізнатися у подруги, що там. – Тільки персики закінчилися.
– Я швиденько куплю.
Насправді Майя збрехала – персики ще були, але їй дуже було потрібно відправити Лізу з дому, щоб подивитися, що вона приховує у щоденнику. Коли Ліза пішла, Майя в’їхала в кімнату, яку подруга займала весь цей час, і почала шукати щоденник. Вона сховала його в банальному місці – під подушкою.
Коли Ліза повернулася, Майя вже чекала її в коридорі.
– Що це? – холодним тоном запитала Майя, міцно тримаючи в руці шматок обірваного знімка.
Подруга зашарілася так, як червоніють тільки герої мультфільмів – рум’янець миттєво виступив на її блідому веснянкуватому обличчі.
– Вибач, – тихо сказала вона. – Пробач, я не повинна була…
– Ти все це затіяла спеціально, так? – закричала Майя. – Хотіла підлеститися до мого чоловіка? Скажи, насправді тебе ніхто не звільняв? І мама тебе не виганяла, так?
Ліза нічого не відповіла, стояла, опустивши голову, і лише з її пильної пози все було зрозуміло.
– Геть! – вигукнула Майя. – Іди геть!
Ліза зібрала свої речі дуже швидко і, залишивши в коридорі пакет з персиками, пішла, тихо прикривши двері, і Майя не була впевнена, чи повернеться її чоловік сьогодні додому.
Але Сашко повернувся. Щоправда, ні слова не запитав про Лізу – значить, все знав. А значить, це правда, вона недаремно її вигнала.
Кілька днів Майя, як ніби, перебувала в якомусь забутті: проводила вранці Сашка на роботу і весь день проводила в самотності, тупо вдивляючись у телевізор і ігноруючи відчуття голоду, приглушуючи його вином і чіпсами. Коли на четвертий день задзвонив телефон, Майя з байдужістю подивилася на екран, але побачивши, що це мама, схопила слухавку.
– Мамо, – схлипнула Майя, насилу стримуючи сльози. – Ти була права – вона мене обдурила! І я знайшла у неї фото Сашка – вона відірвала ту частину, де була я, і ховала її у щоденнику!
Вже через годину мама була у Майї. Вона обвела поглядом захаращену квартиру і сказала:
– Так і знала, що від цієї Лізи не радість буде! Потрібно зателефонувати Дусі – нехай повертається.
– Я подзвоню, – відповіла Майя. – Потрібно лише попросити грошей у Сашка.
Мати хмикнула, неохоче прищурила очі.
– Ну-ну. А ти знаєш, що це твій Сашко запросив до вас Лізу?
– Мамо, ну які дурниці…
Але мама жестом зупинила її і дістала з сумки мобільний телефон. Перерила збережені повідомлення і запустила голосове.
– Ти ще будеш звинувачувати мою доньку? – пролунав на телефоні голос, небагато знайомий Майї. – Це ж твій зять сам її запросив, сама знаєш чому, а вони використали мою доньку і викинули!
Мама з таким видом поглянула на неї, що потім запустила ще одне голосове повідомлення.
– Ну навіщо мені тобі брехати – хочеш, у Лізи сама запитай. Сашко благав її переїхати до вас!
Зрозуміло, все ставало на свої місця – ось чому Ліза її обманула, це він її про це попросив. Майя поїхала на кухню, дістала з холодильника пляшку вина, і надпила її більше половини, поки мама прибирала квартиру.
Чоловік повернувся пізно, мама до того часу вже давно поїхала годувати свого улюбленого Едичку, вітчима Майї.
– Де ти був? – запитала Майя з викликом, готова до важкої розмови.
– На роботі, – пробурчав Сашко, скинув черевики і зайшов у кімнату. Глянувши на неї, він зморщився – ну звісно, йому б більше хотілося бачити тут Лізу.
– Щось робочий день у тебе з кожним днем все довше і довше! – саркастично зазначила вона.
– Ти знаєш, чому я не хочу повертатися додому.
– Так, я все знаю, – сказала Майя, з трудом стримуючи сльози. – Це ти запросив Лізу жити в нас! Ти давно в неї був закоханий, але не знав, як позбутися мене! Але нічого в тебе не вийшло, і тепер ти…
– До чого тут Ліза? – закричав раптом Сашко так голосно, що Майя здригнулася від несподіванки і упустила бокал на підлогу. На світлому килимі розплилася кривава пляма, по формі схожа на слона – ось він хобот, величезні вуха з боків… Майя не могла відвести погляду від цієї плями – так шкода, всього тиждень чиї донині.
– Потрібно посипати сіллю, – не впевнено забелькотіла вона. – Принеси сіль.
Але Сашко не рухався.
– Так, – вимовив він. – Це я попросив Лізу пожити в нас. Я сподівався, що у неї вийде зупинити тебе, що вона зможе пояснити тобі… Майя, я так більше не можу.
Він сів на диван, обхопивши голову руками. Перед очима у Майї все крутилося, і вона ніяк не могла зрозуміти – що він має на увазі? Не варто було стільки пити з ранку.
Не піднімаючи голови, чому його голос звучав глухо, немов з сусідньої кімнати, Сашко вимовив:
– Я розумію, що тобі складно змиритися зі своєю інвалідністю, що ти прикута до цього крісла, а я не можу завжди бути поруч з тобою. Але Майя – ж є стільки всього окрім випивки, так ти не вирішиш проблему! Я люблю тебе, але тебе у цій квартирі все менше, залишається лише вічно п’яна чужа мені жінка…
Він, нарешті, підняв голову, і Майя, заплющуючи очі, побачила, як викривлено його гарне обличчя.
– Ти мене любиш? – тихо запитала вона.
– Авжеж, люблю! Ти ж знаєш про це!
Майя похитала головою.
– Ні, я не знаю. Коли я прокинулася після аварії, тебе не було поряд. Ти прийшов всього один раз! Я чекала на тебе, чекала, а ти…
Голос зірвався, і Майї довелося замовчати – вона не хотіла, щоб він бачив її сльози.
– Якби ти любив мене, я б не пила, – нарешті вимовила вона, прикувавши погляд до злощасної плями.
– Але я одружився з тобою!
– З жалості!
– З жалості?
– Так, з жалості.
Майя, нарешті, знайшла в собі сили подивитися йому в обличчя. Як завжди, намагалася знайти в його рисах хоч якісь докази любові, але як вони мають виглядати, вона не знала.
Сашко мовчав. Занадто довго мовчав, щоб заперечувати її остаточне слово.
– Якби це було так, – нарешті, сказав він. – Я був би зараз не тут. Так, ти права – вона звала мене їхати з нею. Сказала, що закохалася і нічого не може зробити зі своїми почуттями. Але я тут, Майя. Тільки не знаю, скільки ще це справді триватиме.
Він встав, обійшов її крісло і сховався за спиною Майї. Вона чула, як брязкнула ложка для взуття, скрипнули двері, повернувся ключ у замку. Майя залишилася сама.
Все ж мати була права, тільки це не Сашко закохався в Лізу, а Ліза у нього.
Майя все ж під’їхала на кухню і взяла сіль, цілу пачку солі, і всю висипала на побурілу вже пляму. З відчиненого на кухні вікна тягло протягом, чому голова трохи обмінялася. Вона не знала, чому вірити, не знала, чи повернеться Сашко чи ні, але для себе вже все вирішила: методично об’їхала всі свої схованки, дістала всі приховані пляшки і вилила вміст у раковину. Після чого заблокувала номер Дусі, але цього їй здалося мало – вона дістала SIM-карту і порізала її навпіл. Нічого, жили ж ми без телефони в дитинстві, перейдемо і зараз.
Коли Майя закінчила всі свої дії, на годиннику було десять вечора. Вона почувалася неймовірно втомленою, але в перший раз за всі ці роки забрязкала найсправжніша надія. Вона підвелася до вікна і стала чекати на чоловіка…
