— Будь ласка, доню, змилуйся наді мною, вже три дні, як я не їла ні шматочка хліба, а в мене грошей і копійки не лишилося, — благала старенька продавчиню.
Морозний вітер проймав до кісток, обвіваючи старі вулиці міста, ніби нагадуючи про часи, коли тут ще жили люди з теплими серцями і щирими поглядами.
Серед сірих стін і облуплених вивісок стояла літня жінка. Її обличчя було вкрите сіткою зморшок, кожна з яких розповідала історію болю, стійкості та згаслих надій. У руках вона стискала потерту торбинку, повну порожніх пляшок — останніх уламків минулого життя. Очі їй були вогкі, а сльози повільно скочувалися по щоках, нікуди не поспішаючи.
— Доню моя… — прошепотіла вона, і голос їй тремтів, наче листок на вітрі. — Три дні, як у роті не було хліба. Ні копійки навіть на шматочок…
Слова зависли в повітрі, але за склом крамниці продавщиця лише байдуже похитала головою. Погляд у неї був холодний, ніби з льоду витесаний.
— І що з того? — відповіла вона з роздратуванням. — Тут пекарня, а не пункт прийому пляшок. Хіба не читаєш? На табличці ясно написано: пляшки здають окремо, там і гроші дають… на хліб, на їжу, на життя. Що ж я тобі пораджу?
Старенька збентежилася. Вона не знала, що пункт прийому закривається о дванадцятій. Запізнилася. Запізнилася на цю крихітну можливість, яка могла б врятувати її від голоду. Колись вона й подумати не могла збирати пляшки. Була вчителькою — освіченою жінкою, з гідністю і честю, яку не втратила навіть у найважчі дні. А тепер… тепер вона стояла перед кіоском, як жебрачка, відчуваючи, як гіркий присмак сорому наповнює її душу.
— Гаразд… — продавчиня трохи пом’якшила тон. — Може, менше спатимеш? Завтра, якщо принесеш пляшки раніше, приходь — нагодую.
— Доню… — благала жінка. — Хоч четвертинку буханочки дай… Завтра віддам. Погано мені… Не витримаю цього голоду.
Але в очах продавчині не було і іскри співчуття.
— Ні, — різко відсікла вона. — Не благодійниця я. Сама ледве кінці з кінцями зводжу. Щодня натовпи приходять, просять… Ну годі, заважаєш, черга стоїть.
Поруч стояв чоловік у темному пальті, загублений у думках. Вигляд у нього був відсторонений, ніби він був у іншому світі — світі клопотів, рішень, майбутнього. Продавчиня митт
