Приблизно годину я спостерігала за майбутніми батьками, яким ще й девятнадцяти не виповнилося.
Нещодавно була у гінеколога. Як завжди довжелезна черга, лікарка запізнюється. За мною стояла вагітна дівчина, років вісімнадцять, поруч із нею її хлопець, майбутній тато, такий же молодий. «Батьки» геть не зважали на інших: вели себе як заманеться, гомоніли та сміялися. Хлопець верещав на весь коридор від захвату, що у них буде син:
Ти тільки подумай, це ж буде син! Е-гееееееееее…
Він повторював це знов і знов, а потім, мов блискавка:
Ми ж навіть не придумали, як його назвемо! Давай назвемо його на честь якогось лікаря!
Він почав ходити туди-сюди коридором, виголошуючи імена лікарів на дверях, коментував уголос кожне. Завершивши «інспекцію», хлопець примостився поряд із дівчиною і захихотів. Тут повз проходила літня жінка, зупинилася і докірливо сказала:
Хлопче, поводьте себе пристойно!
Він здивовано повернувся, окинув її поглядом і випалив:
А може, і бабуся вагітна! Ги-ги-ги…
Його дівчина ніяково хихотіла собі під ніс, з таким же безглуздим виразом обличчя. Я ледве стримувалася, щоб не втрутитися не хотіла сваритися з вагітною. Далі хлопець почав голосно скаржитися на голод:
Я вже просто не можу! Їсти хочу! Яяяя…
Ще ціла вічність до нашої черги…
Ходімо на вареники! Потім повернемося!
Не хочу зараз вареників.
О, знову капризи! О-го-го…
Від їхньої балачки всім уже боліла голова, але, слава Богу, пара врешті зникла, чи то на вареники, чи на галушки чесно, це вже було байдуже. Головне, що вони вийшли.
Я з острахом подумала, яке ж виховання чекає на цю дитину. Напевно, вона виросте такою ж невихованою. Залишається тільки сподіватися, що бабусі й дідусі втрутяться у процес, хоча, судячи з результату їхнього виховання, сподівання ті дуже примарні.
