Минуло вже чимало років, як одного разу я сиділа в черзі до гінеколога в одній із жіночих консультацій стародавнього Львова. Як годиться, лікар затримувався, коридор був заповнений людьми, і я чекала своєї черги. За мною стояла молода вагітна дівчина, їй щойно виповнилося вісімнадцять. Прийшла вона не сама, а зі своїм хлопцем, майбутнім батьком дитини, такий самий юний і безпосередній.
Їхньої уваги до оточуючих бракувало вони поводилися, як їм заманеться. Хлопець, щасливо всміхаючись, голосно на весь коридор хвалився майбутнім сином:
Та уяви лише, у нас хлопчик буде! О-о-о-о-ой
Він повторив це ще десяток разів, аж, схоже, недоотримавши належної реакції, аж раптом каже:
А ми ж його ще не назвали! Давай назвемо на честь якогось лікаря!
Тут він, шукаючи натхнення, став крокувати коридором, вдивляючись у таблички з іменами лікарів. То про якогось жартував, то про іншого випитував у дівчини. Коли ж закінчив свою екскурсію коридорами, сів поруч із дівчиною та знову почав хихотіти. Повз проходила літня жінка, і, не витримавши, тихо сказала:
Молодий чоловіче, прошу себе стримати.
Хлопець здивовано повернувся до тітоньки, глянув на неї і, замість сорому, випалив:
А бабуся теж вагітна! І-гі-гі-гі…
Його дівчина, Марічка, мовчки, із дурнуватою посмішкою на обличчі, підтримувала цю незграбну веселість. Я доклала максимум зусиль, щоб утриматись від зауваження не хотілось сперечатися з вагітною.
Але хлопець не вгамовувався й подався до нової теми їжі:
Я так хочу їсти, хоч вмри! Я-я-я-я…
Ще пів години стояти, доки нас приймуть, нарікав він.
Може, ходімо по вареники? А потім повернемось!
Я не хочу вареників.
Дивина, яка ти стала примхлива, реготав знову він.
Все це гуло у всіх головах, але, слава Богу, врешті пара пішла чи то по вареники, чи то по галушки, не мало вже значення. Головне, що стало тихіше.
Зі змішаними відчуттями я дивилася їм услід і думала: яка ж доля спіткає їхню дитину? Якщо чесно, важко було сподіватися на добре виховання. Хочеться вірити, що бабусі й дідусі втрутяться в майбутньому, але якщо вони вже виховали таких дітей чи змінять щось для онуків? Час розставить свої крапки, а мені ж лишилося тільки згадувати цю гамірну зустріч давніх років та роздумувати про людську натуру й те, як виростають діти.
