Ну ти ж розумієш, у людини тяжкий період. Дружина вигнала, з роботи звільнили… Не спати ж йому на вокзалі? Сергій винувато дивився на дружину, мяв у руках кухонний рушник. Мав вигляд такого, ніби сам щойно побив її улюблену вазу, хоча мова йшла лише про приїзд його молодшого брата.
Ганна важко зітхнула, залишаючи торби із продуктами на підлозі. День був важкий: річний звіт, перевірка з податкової, а до вечора ще й спина занила. Найменше їй кортіло зараз обговорювати проблеми деверя, якого за пятнадцять років шлюбу бачила хіба тричі.
Сергію, у нас двокімнатна квартира, не притулок для безхатченків, втомлено промовила вона, знімаючи чоботи. У Андрія ж є житло в Полтаві. Чого він не поїде додому?
Так він її здає, щоб сплачувати кредит за однокімнатку, яку для сина купив. Схема заплутана, я й сам не до кінця второпав. Каже, що хоче зачепитися у Києві, знайти нормальну роботу. Тиждень всього, може десять днів. Поки співбесіди пройде.
Ганна пройшла на кухню, налила собі склянку води. Сергій ішов слідом, сподіваючись на розуміння. Сергій був добрим, неконфліктним, роботящим чоловіком, але ніколи не міг відмовити своїм рідним, а особливо братові.
Гаразд, махнула рукою Ганна, відчуваючи, що не має сил сперечатись. Тиждень так тиждень. Але відразу скажи: у нас порядок. Встаємо о шостій, лягаємо об одинадцятій. Ніяких гульок і чужих людей.
Андрій приїхав наступного вечора. Ввалився у передпокій з величезною торбою, від якої тхнуло поїздом і кислим, і одразу зайняв увесь простір. Андрій був більший, гучніший, наполегливіший за Сергія.
О, господине моя! загримів, намагаючись обійняти Ганну, яка ледве відвернулась. Приймайте гостя! Не буду заважати, мені аби ліжко й розетка, хе-хе.
Перші три дні він справді поводився тихо: спав до обіду на дивані, далі вирушав «у розвідку» щодо роботи, але до вечері повертався. Харчувався за трьох каструля борщу, якої їм із Сергієм вистачало на кілька днів, зникла за вечір; котлети на два дні розлетілися за ніч.
Організм росте! сміявся Андрій, витираючи сковорідку хлібом. У Києві повітря таке, апетит вовчий.
Ганна не сказала нічого, лише взяла на замітку, що треба купляти продуктів удвічі більше.
Коли минув тиждень, Ганна обережно поцікавилась за вечерею:
Андрію, як пошуки роботи?
Андрій спохмурнів, відклав виделку.
Та знаєш, обман кругом. Обіцяють пятнадцять тисяч гривень і вільний графік, а там мережевий маркетинг чи кур’єрські копійки. Я ж спеціаліст, маю диплом інженера. Але є одна надія у великій компанії: сказали, зателефонують у понеділок. Треба трохи зачекати.
Трохи це скільки? перепитала Ганна, ковзнувши поглядом по чоловіку. Сергій жував салат, уникаючи її очей.
Ну не виженете ж мене на вихідні? в усмішці Андрія поблискувало лукавство. Якраз із Сергієм у гараж зайдемо, порозмовляємо по-чоловічому.
Ганна погодилась. Два дні ролі не зіграють.
Та минув понеділок, вівторок, середа, а дзвінка від «компанії» не було. Андрій перестав навіть вдавати, що шукає роботу. Поверталася Ганна з роботи незмінна картина: розкладений диван, ввімкнутий телевізор, крихти від печива на столику, порожні чашки і затхлий запах чоловічого дезодоранту впереміш з перегаром.
Андрію, ти сьогодні телефонував на роботу?
Та дзвонив, ліниво бурмотів, не відриваючись від екрану. Кадровичка захворіла. Сказали подзвонити наступного тижня. Ганно, майонезу у нас немає? Хотів канапку зробити, а у холодильнику пустка.
Це «у нас» різонуло по вухах. Андрій навіть не питав дозволу: користувався шампунем Сергія, укривався її улюбленим пледом, перемикав канали, коли вона хотіла почути новини.
Минуло три тижні. За вікном тала каша, а в душі Ганни наростала втома.
Якось увечері Ганна не витримала. Сергій майстрував тостер, коли вона зайшла і щільно за собою зачинила двері.
Сергію, нам треба серйозно поговорити.
Про Андрія? чоловік відразу знітився.
Про нього. Місяць минув. Він не працює, навіть не шукає роботи. Їсть за двох, хазяйнує як вдома, навіть думати не збирається виїжджати. Я не можу більше ходити в халаті у власній вітальні. Коли це закінчиться?
Я казав йому. Каже, щось-от-от буде… Не можу ж я рідного брата виганяти, мамі про це не скажеш вона б нам ніколи не пробачила. Вона завжди просила нас триматись разом.
Твоя мама, хай їй буде здоровя, сидить у Черкасах і не бачить, що в нас вдома робиться. Та й грошей стало вдвічі більше йти на харчі, комуналка росте він воду ллє, світло скрізь не гасить. Міг би хоч трохи додати!
У нього зараз немає грошей, тихо промовив Сергій. Карти заблокували за кредитами. Каже, як тільки знайде роботу віддасть.
Ганна сіла, відчуваючи, як втрачає ґрунт під ногами.
То це все через кредити… І давно ти про це знаєш?
Два дні як. Обіцяв, що як стане на ноги, одразу почне віддавати. Ганно, потерпи трохи. Скоро весна, сезон почнеться піде на будову чи ще куди.
“Потерпи”. У цьому слові минуло кілька наступних місяців.
Весна прийшла і минула. На будову Андрій не пішов сказав, що має грижу, важке підіймати не може. Зате кухлем з пивом справно орудував перед телевізором. Ганна фантастично швидко помітила: в барі зникає алкоголь. Коли пропав пляшка колекційної горілки, подарованої Сергієві на ювілей розгорівся великий скандал.
Я не брав! кричав Андрій. Що ти мене у злодії позаписувала?! Може, ти сама випила, а тепер на мене вішаєш?
Не смій так із моєю дружиною говорити! спробував заступитись Сергій.
Вгамуй свою жінку! огризнувся брат. Жаба їй для рідні чарки!
Того вечора Ганна вперше поставила ультиматум: або Андрій виїжджає до кінця тижня, або розлучення і ділення квартири. Квартиру, хоч і купували в шлюбі, але перший внесок давали батьки Ганни, і іпотеку в основному платила вона.
Сергій злякався. Довго радився з братом на балконі, нервово курив. Андрій ходив похмурий, зло косився на Ганну, але знітився.
Здавалося, зрушили з місця Андрій оголосив, що знайшов кімнату на Оболоні та незабаром переїде, нібито влаштувався охоронцем.
Ганна видихнула. Дві тижні можна терпіти.
Але за тиждень Андрій повернувся із загіпсованою рукою.
Упав, сумно повідомив. На сходах підвернув ногу, покотився, руку зламав.
Ганна дивилась на гіпс і розуміла це кінець. Роботи не буде, переїзду теж.
Не виженеш же ти кульгавого? запитав Андрій. І в його очах Ганна побачила відверту насмішку. Він зрозумів: залишиться надовго.
Літо стало пеклом. Андрій вимагав турботи: «Ганно, наріж хліба, незручно», «Ганно, допоможе помити спину, сам не дотягнуся». На останнє Ганна відповіла так, що він більше не прохав, але атмосфера не покращилася.
Сергій намагався якомога довше засиджуватися на роботі, брав підробітки, залишаючи дружину наодинці із проблемою. Ганна й сама стала затримуватись гуляла в парку, сиділа в кавярні, аби лиш не повертатись додому.
Минуло пів року, потім вісім місяців. Гіпс зняли, але Андрій «розробляв руку», скаржився на болі, коли змінювалась погода. Він остаточно обжився в квартирі, попереставляв меблі у вітальні під себе, привів кілька разів якихось підозрілих знайомих, про що розповіла сусідка. На всі зауваження відповідав агресією:
Ви мені винні! Я брат! За родинним законом повинні допомагати! У вас трьохкімнатна (насправді двокімнатна, але Андрій рахує кухню), що шкода місця? Я ж не до спальні лізу!
Терпіння Ганни урвалося в листопаді рівно через рік після того, як Андрій переступив їхній поріг.
Одного дня Ганна повернулась додому раніше розболілася голова. Відчинила двері й завмерла: з вітальні лунала голосна музика й жіночий сміх.
В передпокої стояли чужі жіночі чоботи, на вішалці дешева куртка. Увійшовши до вітальні, Ганна побачила картину: стіл заставлений їхньою їжею, пляшка горілки, а на дивані Андрій обіймає якусь фарбовану пані сумнівного вигляду. Обоє курять, струшують попіл просто на килим.
О, господиня прийшла! прогарчав Андрій. Познайомся, це Тетяна. Моя муза!
У Ганни щось клацнуло в голові більше не було ні жалю, ні страху.
Геть, холодно сказала вона.
Що? не зрозумів Андрій. Та не гарячкуй. Таня якраз піде…
Геть! Обоє. У вас пять хвилин.
Ти ненормальна? Андрій почав вилазити з дивана, обличчя почервоніло. Це і мій дім! А ти взагалі хто така? Привязалась!
Він насунувся, підняв руку. Ганна дістала телефон.
Я дзвоню в поліцію.
Дзвони! заволав Андрій. Тут нічого тобі не зроблять! Я гість! Родич! Мене Сергій запросив!
Ганна набрала «102».
Поліція? Мені потрібен наряд. Адреса… У квартирі сторонні, погрожують, у стані спяніння, не прописані. Так, я власниця. Чекаю.
Тетяна, почувши про поліцію, швидко похапала речі й вискочила. Андрій залишився, сів на диван, закурив.
Подивимося. Сергій прийде він тобі всипле! Родича ментам здати? Тварюка ти, Ганно.
Ганна пішла на кухню, зачинилась і зателефонувала Сергієві.
Я викликала поліцію. Твій брат привів жінку, влаштував пянку, курив і кидався на мене. Захищатимеш можеш не приходити.
Тиша у слухавці. Потім Сергій сказав:
Я їду. Роби, що треба. Я втомився.
Поліція приїхала швидко за пятнадцять хвилин. Два поліцейські, молоді, суворі.
Хто тут господар? спитав старший лейтенант, окинувши поглядом прокурену кімнату.
Я, показала Ганна паспорт і документи про власність. Оцей громадянин тут не зареєстрований, проживає проти моєї волі, поводить себе агресивно.
Ваші документи, звернувся поліцейський до Андрія.
Андрій жбурнув паспорт:
Я брат чоловіка! Маю право тут бути!
У вас полтавська прописка, у Києві не зареєстровані. Власниця вимагає, щоби ви звільнили квартиру. Пакуйте речі.
Ви не маєте права! Я скаржитимусь! кричав Андрій.
Якщо чоловік підтвердить, що не проти, це вже вирішить суд. Але наразі друга власниця проти, будьте ласкаві, на вихід. Тим більше ви напідпитку, шумите, сусіди скаржились.
Андрій поглянув на поліціянтів і на Ганну. Зрозумів, що цей номер не пройде.
Добре, просичав. Подавіться своїми метрами. Але цього не забуду.
За хвилин двадцять Андрій кинув свої речі в сумку, лаявся, гримав дверцятами шафи. Поліцейські стояли, тримали руку на пульсі.
Коли Андрій нарешті потягнув речі в коридор у дверях зявився Сергій. Виглядав на всі десять років старшим.
Сергію! заволав брат. Скажи їм! Мене твоя гони на вулицю! Брату! Скажи!
Сергій дивився на брата, потім на Ганну, на засмічений килим і пляшку.
Йди, Андрію, спокійно сказав він.
Ти мене кидаєш через бабу?
Ти рік жив за наш рахунок, промовив Сергій. Ти брехав мені, принижував мою жінку, перетворив дім на смітник. Я терпів бо брат. Але сьогодні ти зайшов за межу. Їдь у Полтаву, або куди хочеш. Грошей більше не дам.
Андрій застиг з відкритим ротом, такого він не чекав від «тряпки» Сергія.
Та пішли ви! Сімя дурнів! крикнув, грюкнув дверима. Поліцейські проводили його до виходу.
Дякую, кивнула Ганна лейтенанту.
Двері закрийте й замки поміняйте, порадив той. Такі родичі люблять повертатися.
У квартирі повисла тиша. Сергій відкрив вікно навстіж, впускаючи холодний листопадовий вітер, аби видувати слід Андрія. Потім почав мовчки збирати недопалки з килима.
Ганна підійшла, поклала руку на плече.
Пробач, прошепотів Сергій. Треба було мені це зробити самому. Давно.
Головне це закінчилось, відповіла Ганна.
У вихідні вони навели лад у квартирі: викинули диван, викликали майстра й поміняли замок. Сергій сам запропонував, без нагадування.
Андрій кілька разів дзвонив з невідомих номерів, вимагав грошей «на квиток», погрожував, маніпулював жалем. Сергій просто кидав слухавку і блокував. Життя потроху поверталось у звичне русло: Ганна знову відчувала радість, вертаючись додому, знаючи, що там чисто, спокійно й пахне вечерею, а не чужим потом.
І, здається, Сергій зрозумів головне: рідня це ті, хто тебе бережуть і поважають, а не хто користується твоєю добротою. Треба раз у раз пройти крізь пекло такого співжиття, щоби навчитись захищати свій простір.
Щоб знову цінувати затишок у власній оселі.
