Оксана мчала вулицями Києва до своєї другої квартири, стискаючи кермо аж до болю в пальцях. Її серце билося від люті: сусіди знову скаржилися на брата чоловіка, який перетворив її спадщину на притулок для гулянок. Але те, що вона побачила, увійшовши до помешкання, стало справжнім ударом. Брат чоловіка розкрив їй жахливу правду про зраду парубка, і тепер її світ розсипався. Оксана стояла перед вибором, що розривав її душу: пробачити зраду чи почати життя з чистого аркуша.
— Оксанко, це ж мій брат, йому ніде жити, — умовляв її чоловік Тарас, коли все починалося. — Він із Наталею розлучився, куди йому дітися?
— Не хочу пускати Андрія у бабусину квартиру, — нерішуче заперечила Оксана.
— Він нічого не зруйнує, — наполягав Тарас. — Хіба до батьків його відправляти?
— А чому б і ні? — вхопилася за цю думку вона.
— Чоловікові сорок п’ять, соромно з батьками жити, та й особисте життя у нього є, — Тарас благально подивився на дружину.
— Гаразд, нехай живе, але якщо сусіди знову прийдуть із скаргами — вижену його! — здалася Оксана після довгої паузи.
— Усе буде гаразд! — радісно сказав Тарас, потираючи руки.
У Тараса були свої плани на квартиру. Він збирався під виглядом «допомоги братові» використовувати її для побачень із коханкою, про яку його тридцятирічна дружина навіть не здогадувалася.
— Зараз відвезу Андрія, нехай оглянеться! — скрикнув Тарас, схопив ключі й вибіг із дому.
— Так поспішає, немби сам туди збирається, — усміхнулася Оксана й зайнялася справами.
Тарас повернувся лише через три години. Оксана, побачивши світло фар, вийшла у двір.
— Де ти так довго був? Я вже збиралася тебе шукати! — напівжартом сказала вона.
— Показував Андрію квартиру, — ухильливо відповів Тарас, приховуючи справжню причину.
— Слухай, а він хоча б за світло й воду платитиме? — раптом спитала Оксана.
Тарас завагався, його погляд став метушливим. Він не обговорював це з братом.
— Знаєш, якось незручно брати гроші з рідного брата, особливо зараз, коли у нього все так погано, — сказав він з доріканням. — За комуналку все одно ми платимо, він багато не насвинячить.
Оксана, піддавшись на умовляння, погодилася, що брати гроші з родича — негарно. Але як тільки Андрій заселився, квартира перетворилася на хаос. Днями й ночами там лунала музика, збиралися галасливі компанії, приходили різні жінки, лунали крики й сварки. Сусіди почали викликати поліцію, але та лише виписувала штрафи, не здатна приборкати квартиранта.
Андрій скаржився братові на проблеми.
— Сусіди заїли, — сказав він. — Ми поводимося тихо, а вони поліцію кличуть. Зроби щось, бо якщо мене виженуть, тобі теж сюди ходити не дозволять, — пожартував він.
— Я все владнаю, але ти припини галасувати, — відповів Тарас. — Якщо Оксана дізнається, нам кінець!
— Більше не буду, — пообіцяв Андрій, але тієї ж ночі сусіди знову викликали поліцію.
Одна із сусідок, не витримавши, дізналася, кому належить квартира, й знайшла Оксану в соцмережах. Вона запитала, чи знає господиня про відвідування поліції. Відповідь Оксани шокувала сусідів: вона не мала жодного поняття.
За годину Оксана вдерлася до квартири, палаючи від люті.
— Привіт! — усміхнувся Андрій, відчиняючи двері.
— Андрію, на тебе скаржаться сусіди! — випалила вона. — Вимагаю, щоб ти виїхав!
— Виїхав? — здивувався він. — Пробач, але ти не виправдала довіри!
— Це ти не виправдав! — різко сказала Оксана. — Забирайся!
— О, так? Тоді послухай ко— Ну добре, — похмуро сказала Оксана, розуміючи, що вигнанням Андрія все лише починається.
