Мій брат Дмитро одружився шість років тому. З того часу ні я, ні наші батьки не переступали порогу їхнього помешкання. Усі свята, дні народження та родинні збори неминуче відбуваються в батьків у їхньому просториму будинку на околиці Києва. Мама готує гори їжі, накриває на стіл, а потім ще й пакує контейнери з домашніми котлетами та салатами, щоб Дмитро з дружиною Олею забрали із собою.
Коли Дмитро нещодавно одружився, незабаром у Олі був день народження. Мама, сповнена ентузіазму, вирішила влаштувати сюрприз: ми купили торт, вибрали гарний подарунок і збиралися завітати. Мама подзвонила Олі попередити, але та холодно відповіла, що нічого святкувати не планує. Мама не здавалася:
«Ми заскочимо лише на чашку чаю, зїмо шматочок торта! Тобі нічого готувати не треба, Олю!»
Та ми все одно поїхали. Але замість теплої зустрічі нас чекав шок: Оля вийшла на вулицю, пробурмотіла щось про «безлад у квартирі» і не пустила нас за поріг. Здивовані, ми віддали їй торт і подарунок прямо на сходах і повернулися додому. З того часу всі свята проходять у батьків, а ми намагаємось забути той незручний момент.
Оля одного разу прямо сказала нашим батькам:
«У вас же великий будинок, там місця для гостей вистачить! А у нас однокімнатна квартира як ми всіх прийматимемо?»
Я ледве стрималась, щоб не розлютитися. Хіба в маленькій квартирі не можна прийняти хоч родину чоловіка? Це ж не натовп, а всього три людини! Але ми мовчали, щоб зберегти мир.
Тепер Оля на пятому місяці вагітності. Це перший онук для наших батьків, і мама, звичайно, у захваті. Вона постійно дзвонить Дмитру, розпитує, як Оля почувається, чи потрібна допомога. Але нещодавно ми дізналися, що Оля ще на початку вагітності звільнилася з роботи. Мама занепокоїлася:
«Їй погано? Їй потрібна моя допомога?»
Дмитро заспокоїв: Олі добре, вона просто хоче «берегтися». Ми лишилися в недоумінні. Дмитро й Оля завжди жили на широку ногу: ресторани, подорожі, дорогі речі. У них немає кредиту на житло квартиру вони успадкували від бабусі Олі тож усі гроші йшли на розкоші. Але тепер, коли Оля не працює, дохід значно зменшився, і їх звичний спосіб життя під загрозою. Дмитро намагався пояснити їй, що треба економити, але вона не готова відмовлятися від комфорту.
Оля зізналася Дмитру, що звільнилася зі страху «захворіти на роботі». Її обережність зрозуміла, але бюджет тепер розтягнутий, а вона продовжує вимагати колишнього рівня життя. І ось серед усіх цих змін Дмитро раптом запросив нас до себе на свій день народження! Ми з батьками були в шоці. Тато навіть пожартував:
«Невже ми дізнаємось, чи вміє моя невістка готувати?»
Мама зраділа, очікуючи затишного вечора. Я подзвонила Олі, щоб уточнити деталі, але замість нормальної розмови почула істерику. Оля ридала в трубку й казала, що не хоче нас бачити:
«Мені треба прибрати, приготувати їжу! Я ж вагітна, це занадто важко для мене!»
Я намагалася її заспокоїти:
«Олю, не треба нічого складного. Звари картоплю, зроби салат, запекіть курку і все. Торт ми привеземо. Це всього лише вечеря на пятьох. У чому проблема?»
Я навіть запропонувала замовити їжу, щоб позбавити її клопоту. Але Оля продовжувала скаржитися, що їй все одно треба мити підлогу й прибирати. Я втратила терпіння:
«Олю, це ж однокімнатна квартира! Невже прибрати це така непосильна задача? Ви підлогу тільки перед гостями миєте?»
Зрештою я поставила умову:
«Якщо ти справді не хочеш нас бачити, ми не приїдемо. Привітаємо Дмитра по телефону, і на тому все.»
Я розповіла мамі, і вона зі мною погодилася. Коли ми пояснили ситуацію Дмитру, він вибухнув:
«Оля не працює, цілими днями сидить вдома! Хіба вона не може приготувати вечерю й прибрати? Ви точно приїжджайте! Грошей на доставку їжі чи прибиральницю у нас немає, тож нехай сама про все дбає!»
Його слова зависли в повітрі, наче грозна хмара. У результаті ми всі посварилися. Бажання йти на день народження Дмитра у нас із батьками повністю зникло. Витримувати похмурий погляд Олі, її навмисні зітхання та очі, що косяться, це справді не приносить задоволення. Ми не хочемо почуватися небажаними гостями в домі власного брата та сина.
Але водночас усередині болить через те, що можемо поранити Дмитра. Він так чекає цього дня, хоче нарешті зібрати родину! Як ми можемо просто не прийти? Це його свято, і він не винен у настрої дружини. Ми опинилися перед вибором: придушити образи й прийти ризикуючи зіпсувати вечір або відмовитися й розчарувати його. Ситуація здається безвихідною, і кожний крок затягує нас глибше у родинний конфлікт. Що робити, коли любов до брата стикається з неприйняттям його дружини? Ми не знаємо відповіді, але час невблаганно тікає, і рішення треба прийняти.
**Мораль:** Іноді родинні звязки випробовують
