Вона збрехала, що вагітна, щоб утримати чоловіка. Але на святкуванні перед пологами все розкрив лікар, який мав прикрити її брехню.
Я й уявити не міг, що одна-єдина неправда зруйнує все, у що я вірив. Особливо — таку дружбу, як у нас із Софійкою. З університетських часів ми були нерозлучні: навчання, довгі розмови до світанку, подорожі, підтримка — усе разом. Але один блуд, одна відчайдушна спроба врятувати стосунки змінила все.
Софійка змінилася. Стала відстороненою, часто запізнювалася, кудись зникала, не випускала телефон з рук, хвилювалася. Я списував це на роботу, але відчував, що й у її стосунках із хлопцем — Олегом — щось пішло не так. А на вигляд вони ж були ідеальною парою. Одного вечора, коли ми, як завжди, дивилися фільми в неї вдома, Софійка прошепотіла:
— Я вагітна.
Я онімів.
— Що?.. Ти серйозно?
— Так. — Голос їй тремтів, вона кусала губи. — Не знаю, що робити. Олег так хоче дитину. А я… боюся. Але якщо скажу, що це неправда — він піде.
Тоді я вперше відчув, як мені стало холодно. Софійка? Та сама сильна, незалежна Софійка? Вдає, що вагітна? Я намагався її розуміти, відвернути від цього, але вона була непохитною:
— Це єдиний спосіб його втримати.
Спочатку я підтримував. Потім почав помічати дивні речі. «Живіт» не зростав. «Лікарі» були, але деталей не було. Вона постійно відмахувалася, змінювала тему, розповідала про «складну вагітність» — але це не схоже було на правду.
Коли я запропонував піти з нею на прийом, Софійка поблідла.
— Ні, не треба… не хочу, щоб ти хвилювався…
Мені стало зрозуміло — щось не так. Але я не чекав, що правда вилізе так швидко й… так жорстоко.
Олег, нічого не підозрюючи, влаштував для неї сюрприз — свято перед пологами. Запросив усіх: родичів, друзів, колег. Прикраси, подарунки, солодощі — усе було ідеально.
Допоки не з’явився він — лікар Іванченко.
— Дякую, що прийшли, докторе, — щиро потис Олег йому руку. — Софійка багато про вас розповідала.
Я відчув, як усе всередині мені стислося. Лікар завмер. Подивився на Софійку. І в його погляді було щось тривожне.
— Софійко… — сказав він спокійно, але дуже серйозно. — Гадаю, час сказати правду.
У кімнаті повисла тиша. Софійка зблідла, губи їй тремтіли.
— Я… я не вагітна, — прошепотіла в— Прости, Олеже… я просто… боялася, що ти підеш…
