Коли мій чоловік подав на розлучення, я разом із дітьми повернулася жити до своїх батьків у Львові. Я не могла впоратися сама, адже треба було і працювати, і турбуватись про малечу. На той час старшому було три рочки, а найменшому лише два.
Взяла іпотеку, почала все з чистого аркуша. Спочатку лише поверхнево віталася з сусідами, нікого не знала.
Згодом мій шлях перетнувся з чоловіком на нашому подвірї. У нього теж був син. Я часто бачила його з якоюсь жінкою й думала, що він одружений, тому ні про які стосунки навіть не задумувалась хоч він мені і подобався зовні.
Якось він допоміг мені відремонтувати змішувач на кухні. Я запросила його на каву, і під час розмови дізналася, що жінка, з якою я його бачила це няня, а не дружина. З дружиною його біда сталася: вона померла минулого року. Інших рідних у нього не було, а з нянями йому не щастило. Тоді я подумала, що, можливо, між нами щось може бути…
Ми спілкувалися, телефонували одне одному, інколи ходили гуляти у парк разом із дітьми. Одного дня, коли мої батьки саме завітали в гості, до дверей подзвонив мій сусід.
Привіт! Дуже прошу, доглянь за моїм сином, бо садочок закрили на карантин. Мені терміново треба вийти на роботу, а няня захворіла.
Так, звісно, нема питань, відповіла я.
Він залишив велику сумку з речами, їжею та цілою купою інструкцій щодо догляду за своїм сином. Сказав, що подзвонить, але я навіть не уявляла, що він дзвонитиме щопівгодини та звітуватиме за все: чим я його нагодувала, у що вдягнула, скільки разів виводила на прогулянку…
Коли він повернувся за сином, дуже обурився, що хлопчик був у червоній сорочці, хоча в інструкції писало одягати блакитну. Замість подяки я вислухала сотню докорів. Перед тим, як піти, він додав:
Я завтра теж його до тебе приведу, гаразд?
Я не відмовила, навіть коли була зовсім загружена справами. Та згодом потрапила до лікарні. Сусід подзвонив і накричав, що я не відкрила йому двері. Я пояснила, де знаходжусь, але він кинув слухавку.
Минув час, і він несподівано запропонував наглянути за моїм сином, але я відмовила, тому що мала працювати. Після того дзвінки припинилися, ми вже не зустрічалися на прогулянках. Тепер, коли випадково зустрічаємося біля підїзду, обмежуємося лише формальним вітанням. Колись мені здавалося, що він може стати для мене тією людиною, яка заповнить увесь мій світ, але виявилося він просто користувався моєю допомогою. Вірю, що прийде день, коли я зустріну чоловіка, який справді стане моєю надією і підтримкою в житті.
