Старий дуб стояв кривий, але міцний, ніби охоронець у дворі сільської школи в селі Верхня. Ніхто не пам’ятав, коли його посадили, але всі знали — “він старший за нашу вчительку Марію Іванівну”.
Дідусь Іван, шкільний доглядач, піклувався про нього, як про рідного. Восени змітав жовте листя, навесні перевіряв гілки, чи немає в них іржавих цвяхів від давно зниклих гойдалок.
“Це дерево бачило більше перерв, ніж усі ми разом узяті”, — часто говорив він.
Одного дня на початку навчального року з’явилась Дарійка — дівчинка дев’яти років, що тільки переїхала до села. Вона мало говорила й завжди сиділа в кутку двору, самотньо малюючи у зошиті. Дідусь Іван помітив це.
“Чому не граєшся з іншими?” — запитав він.
“Вони мене не знають”, — відповіла вона, не піднімаючи очей. “І я не знаю, чи хочу, щоб знали.”
Дідусь не наполягав, але вже того вечора взявся за роботу. Старі дошки, мотузки, позичені інструменти. Кожного дня, коли діти розходилися, він лагодив щось нове: поруччя, віконце, лавку.
За тиждень серед нижніх гілок з’явився маленький дерев’яний домик, схований від сторонніх очей.
Коли Дарійка прийшла вранці, дідусь підкликав її:
“Хочу показати тобі дещо.”
Вона пішла за ним, недовірливо озираючись. Побачивши дерев’яні двері серед гілок, вона завмерла.
“Це для тебе… якщо хочеш”, — промовив він. “Тут можна малювати, читати або просто думати. Ніхто не залізе без твого дозволу.”
Дарійка увійшла, поклала зошит на лавку й глянула у кругле віконце. Звідси світ здавався іншим — меншим, безпечнішим.
Поступово вона почала запрошувати інших. Спочатку подружку, що позичила їй олівець. Потім хлопчика, який навчив її робити літачки. Дерев’яний дім став притулком дружби.
Одного разу гроза розігралася над селом. Гілки тріщали, ніби хотіли вирватися. Дідусь Іван вибіг у двір, щоб переконатися, що домик витримає.
Дарійка з’явилася промокла.
“Він цілий?” — закричала вона через вітер.
“Схоже, що так, але ліпше не піднімайся.”
Коли гроза минула, домик стояв, хоч дах трохи пошкодився. Дідусь зітхнув з полегшенням, але перш ніж він встиг полагодити його, діти зібралися разом. Кожен приніс щось: картон, тканину, фарби, мотузки. Разом вони відновили свій
