Строптиві мами
Коли Максим і Соломія одружилися, обидві сім’ї раділи.
Марія, мати Максима, навіть прослезилася біля ЗАГСу. А Олена, мама Соломії, обіймала зятя так, наче знала його з дитинства.
Ні в Марії, ні в Олени не було чоловіків. Обидві виростили дітей самотужки. Обидві багато пережили.
Але попри різний характер — одна сувора, категорична, друга — м’якша — завжди ставилися одна до одної з повагою. На чужих нервах щастя дітям не будували.
Перші місяці молодята знімали квартиру. Крихітна однушка, сусід-курці за стінкою, галасливий двір. Зате були самі собі господарями.
Десь через півроку у Соломії виникла ідея. Максимові вона здалася чудовою і цілком логічною.
А через два тижні відбулася та сама розмова. З мамами…
***
— Мам, тільки не сприймай усе вороже. Ми тут із Соломією подумали…
Марія мовчки дивилася на сина. Чекала, що він скаже. Давно звикла до його божевільних ідей.
— Ну… у тебе двушка, у Олени — трешка. А ми з Соломією живемо на орендованій. І дорого, і незручно. Хочемо переїхати у трешку.
— Продовжуй.
— Ви з Оленою… могли б пожити разом. Вона б переїхала до тебе, а ми — до неї. Там просторіше.
Він говорив, наче пояснював правила настільної гри. Спокійно. Без тіні сумніву.
— Надовго? — уточнила Марія.
— Ну… поки не купимо своє. Може, на п’ять років. Або десять.
Марія не закричала. Не змінилася в обличчі. Тільки сказала:
— Я подумаю.
І вийшла на балкон. Стояла довго, дивилася на пустий двір і відчувала, як у грудях піднімається повільний, в’язкий холод.
***
Наступного дня Олена почула те саме від дочки.
— Мам, ти ж із Марією в гарних стосунках. Ну, не дуже близьких, але нормально ж спілкуєтеся. То чому б вам не пожити разом? А ми переїдемо сюди…
Олена перебила.
— Ти пропонуєш здати моє життя в оренду?
Соломія зніяковіла.
— Та ні! Просто… у вас уже все позаду. А ми лише починаємо…
— Позаду? То значить, ти вже списала мене на смітник?
— Ти не зрозуміла…
— Ні, я все зрозуміла. Дякую, доню.
***
Через тиждень вони вирішили поговорити всі разом.
Марія прийшла першою. Олена — другою. Сіли навпроте молодих.
Ті виглядали серйозно. Майже урочисто.
— Мами, ми не хочемо конфлікту. Просимо зрозуміти і піти нам назустріч. Нам важко. Грошей немає. Дитину плануємо. У кожної з вас є квартира. А ми мусимо знімати, платити купу грошей. І де тут логіка? Вам що, складно пожити разом?
Марія відповіла першою.
— Складно. Особливо коли доведеться жити з думкою, що для рідного сина ти стала… завадою.
Олена продовжила:
— Діти, ви теж нас спробуйте зрозуміти. У кожної — своє життя. Своя тиша. Свій ритм. Свій дім. Ми нікому нічого не винні й не зобов’язані під когось підлаштовуватися.
— Але ж ви обидві самотні! Вдвох, певно, буде веселіше. Що вам заважає? — наполягала Соломія.
— Самоповага, — відповіла Марія, — і право на власне життя.
— Значить, вам байдуже, як ми живемо? — у голосі Максима пролунала образа.
— Не байдуже, — сказала Олена, — але є різниця між «допомогти» і «наступити собі на горло». Ви пропонуєте друге.
Молоді переглянулися. Схоже, такого повороту не очікували.
Чекали, звісно, сварки. Сліз. А наприкінці — згоди.
А отримали — спокійне, тверде «ні».
Того вечора Марія мила посуд — повільно, ретельно. Кожну ложку. Ніби шукала спокій у цій простій дії.
А Олена, з тією ж метою, взялася за позапланове прибирання. Мила, терла. Лише б ні про що не думати.
Працюючи, відчувала, як гнів зникає, а на зміну приходить втома.
Ні, вони не були проти дітей. І не бажали їм зла. Але після тієї розмови обидві зрозуміли: вони для своїх дітей — більше нічого.
Вони — просто фундамент, по якому можна ходити, не дивлячись під ноги.
Дітям все одно, що вони — люди. Зі своїми звичками, самотністю і правом на особистий простір.
***
Минув місяць.
Максим і Соломія більше не піднімали це питання.
Зняли квартиру більшу, взяли кредит.
Скаржилися, звісно. На дорожнечу, на побут, на те, як важко без підтримки.
Але більше не прохали матерів з’їжджатися.
Можливо, почули. А може, опам’яталися після того, як розповіли про своїх «строптивих матерів» у соцмережах і почитали коментарі. Майже кожен починався словами: «Ви що, з’їхали?»
А Марія з Оленою навіть якось зблизилися. Ходили до театру, ділилися рецептами. ЗакаА згодом вони разом купили дачу в Карпатах, де дві жінки пили вечірню каву, дивлячись, як сонце ховається за горами.
