Без категорії

Доля на лікарняному ліжку: — Дівчино, ось тримайте й доглядайте його! Я до нього й підійти боюсь, не те що з ложечки годувати, — жінка різко кинула пакунок з продуктами на ліжко, де лежав її хворий чоловік. — Не турбуйтеся так! Одужає ваш чоловік. Йому зараз потрібен ретельний догляд. Я допоможу Дмитру стати на ноги, — мені, як медсестрі, вже не вперше доводиться заспокоювати дружину туберкульозного пацієнта. Дмитра привезли у важкому стані, але шанси вижити були високі. Пацієнт хотів жити, а це вже половина успіху. Шкода, що дружина Дмитра, Алла, не вірила в медицину. Мені здавалося, що Алла вже наперед відрікається від чоловіка. Забігаючи наперед, скажу: син Дмитра й Алли, за багато років потому, також захворіє на відкриту форму туберкульозу. Алла одразу поставить хрест на синові Юрі. Однак Юра одужає. Попри тяжкий діагноз, Дмитро жартував, сміявся, намагався швидше покинути тубдиспансер. У тому селищі, де Дмитро жив з сім’єю, не було спеціалізованої лікарні, тому дружина Алла рідко навідувалася до чоловіка. Мені було шкода молодого чоловіка: не доглянутий, покинутий, у старенькому одязі. — Дімо, ти не відмовишся, якщо я принесу тобі якісь речі? Бачу, навіть тапочок немає, у туфлях ходиш. Приймеш від мене передачу? — намагаюся жартувати з пацієнтом. — Від вас, Віолетто, навіть отруту за ліки прийму. Але прошу, не треба нічого. Дайте видужати, а тоді вже… — Діма ніжно взяв мене за руку. Я обережно звільнила руку, вийшла з палати. Серце тремтіло від хвилювання. Випригувало з грудей. Невже закохалася? Ні, не хочу розбивати сім’ю. Це гріховно. Нічого путнього з цього не буде. На чужому нещасті… Та серцю не накажеш — воно не знає заборон. Ех, з головою у вир… Я все частіше заходила до Діми, довго спілкувалася з ним. Нічні зміни довгі. Розмови у нас були щирі, душевні. Ми непомітно перейшли на «ти». У Діми є п’ятирічний син. — Мій Юрко схожий на свою красуню маму, — казав Діма. — Знаєш, Віолетто, я дуже кохав Аллу. Життя до ніг їй клав. Алла — палка, приваблива жінка, у ліжку — ураган. Але любить лише себе. Нічого з цим не зробиш. Егоїзм дружини роз’їдає, наче кислота. Ось і зараз — за мною доглядаєш ти, чужа людина, — тяжко зітхає Діма. — Але Аллі далеко їхати. Часто ж не приїздиш, — виправдовую дружину Діми. — Та годі, Віолетто! Як кажуть — дружина чоловіка кохала, ще й місце в тюрмі купила. До коханців вона встигає їхати за тридев’ять земель. Чув… — Діма роздратований. — На добраніч, Дімо. Не роби зопалу висновків. У вас ще все налагодиться, — вимикаю світло в палаті й тихо виходжу. Безперечно, Діма страждав. Лежить безпорадно в лікарні, а дружина тим часом розважається на стороні. Не смертельно, але як кажуть — для мурашки й роса — повінь. За тиждень чую крики з палати Діми. Забігаю. — Щоб я тебе тут більше не бачив, шльондро! Забирайся! — Діма шалено кричав на перелякану Аллу. Вона вихопилася з палати кулею. — Що сталось? — дивуюсь. Діма мовчки повернувся до стіни. Під ковдрою аж трясло його. Довелося робити заспокійливе. …Минув місяць. Алла не приїхала жодного разу. — Дімо, може зателефонувати дружині? — питаю обережно. — Дякую, Віолетто, не треба. Ми з Аллою розлучаємось, — спокійно каже Діма. — Через хворобу? Та ти ж йдеш на поправку! — дивуюсь. — Пам’ятаєш, як я вигнав Аллу? Вона тоді приїхала повідомити про свого коханця. Мовляв, хай поживе у нашому домі — з тобою, все одно все туманно, а мені чоловічі руки в господарстві потрібні. Дах протікає… — Діма замовк. — Жах! — мовила я. Ба більше — невдовзі Алла приїхала з чоловіком. Діма його не бачив, а я з вікна все, як на долоні. Чоловік сидів на лавці у дворі, нервово курив, чекаючи Аллу. Алла за годину випурхнула, підбігла до чоловіка, цмокнула його в щоку, кинула щось жартівливе, й пара швидко зникла. — Дімо, тебе виписують, — повідомляю. — Віолетто, хочу тебе запитати… Та ні, — Діма розгублений. — Дімо, я згодна. Ти ж про це хотів? Я ж не помилилась? — наважилася я. Діма відверто: — Віолетто, у мене немає дому. Можна я поживу у тебе? З Аллою все, нарешті, ясно. Вона виходить заміж. — Дімо, у мене дитина. Якщо ти приймеш мою доньку — у нас вийде справжня сім’я, — розкрила я всі карти. — Дитина не завадить. Я вже її люблю, — Діма дивився мені у вічі так, що я, мов сніжинка на рукавичці, нагрілася й розтанула. …Минуло чимало років та зим. У нас із Дімою двоє спільних дітей. Нам вдалося збудувати тепле сімейне гніздечко. Юра — син Діми, часто гостює зі своєю сім’єю. Моя донька від першого кохання мешкає за кордоном. Хоча, по правді, шлюбом ті відносини не були. Просто піддалася коханню в юності. Повірила хлопцю, що обіцяв нескінченне кохання, малював майбутнє по нотах, та мелодія так і не заграла. Але я ні про що не жалкую. …А Алла ще не раз виходила заміж, народила сина від командировочного. Той син усе життя страждав на психічну хворобу. Алла особливо не дбала про нього, не проявляла любові, була холодна до хлопчика. Він ріс сам по собі, не заважаючи матері. А коли Алла відійшла у вічність — хлопця оформили в інтернат. …Ми з Дімою вже старенькі, але любимо одне одного ще сильніше, ніж у молодості. Йдемо по життю разом, цінуємо кожен день, погляд, подих…

Доля на лікарняному ліжку Дівчино, забирайте й виходжуйте його самі! Я до нього підійти боюся, не те

Без категорії

079

Безмежна нахабність: Як Коля відчайдушно вмовляв Наталю здати хату на морі рідному брату, обіцяв усе компенсувати, а в підсумку сам опинився на підробітках, коли «рідня» традиційно забула про обіцянки й гроші

– Ну скажи мені чесно, Олесю, заговорив трохи невдоволено Василь, яка взагалі різниця, кому ми

Без категорії

Лунне відлуння у новорічній тиші: історія Олександри Іванівни, яка зустріла самоту й надію у реабілітаційному центрі напередодні свята

Ехо у нічній тиші У реабілітаційне відділення Марина Богданівна потрапила за два тижні до Різдва.

Без категорії

011

Мамо, ти серйозно зараз? Львівська брама? Це ж мінімум шість тисяч гривень за вечерю! На людину!

Без категорії

Я НІКОЛИ НЕ БРАЛА ЧУЖОГО: Історія дружби, заздрості та випробувань від шкільних років у Марти й Насті до дорослого життя, де зрада, біль, кохання і боротьба з сімейними трагедіями сплітаються під наглядом суворої української долі.

В ЖИТТІ ЧУЖОГО НЕ БРАЛА Ще з дитинства, навчаючись у звичайній львівській школі, Соломія відчувала змішані

Без категорії

042

«Варвара Сергіївна розкриває секрети: як учителька фізкультури та колишня чемпіонка з Муай Тай змусила чоловіка та свекруху поважати себе та навчила всю родину справедливості»

Ходи додому! Там поговоримо! з невдоволенням кинув Остап. Ще мені, шоу серед людей влаштовувати!

Без категорії

От такої “допомоги” не втечеш: історія Поліни, або коли свекруха вирішує життя за всю сім’ю

У всіх би так допомагали Лесе, я сьогодні до вас зайду, допоможу з онуками. Олеся притисла телефон плечем

Без категорії

055

Ходи додому! Там поговоримо! з невдоволенням кинув Остап. Ще мені, шоу серед людей влаштовувати!

Без категорії

Просто подруга дитинства: як Аліна, Іван, Кирило та невгамовна Віра ледь не зруйнували багаторічну дружбу між кавою, настільними іграми та ревнощами в київському кафе

Просто подруга дитинства Справді, ти плануєш провести всю суботу порпаючись у гаражі, перебираючи мотлох?

Без категорії

У кожного серця — своя любов, у кожної родини — своя історія: Анютині сльози, мамині булочки-сердечка і новий шанс на щастя

У кожного кохання своя форма Оленка вийшла на двір і відразу здригнулася пронизливий вітер наскрізь пробрав