Не пустили доньку на поріг А чому ти її не пустила? Ніжно прошепотіла Христина, наважившись спитати те
— Потрібно було раніше підготуватися до народження дитини!
— Моя виписка з пологового була незабутньою. Чоловік працював і приїхав за мною прямо з офісу. Я просила взяти відпустку або хоча б відгул, але начальник не дозволив. Просила, щоб усе підготував до народження малюка, він обіцяв зробити все сам. Якби не це — випрали б речі, купили й організували наш дім заздалегідь. А так…! — скаржиться 30-річна Рената.
— Тобто він не дотримав обіцянки?
— Я їхала до пологового непідготовленою. А коли повернулася — вдома був страшний безлад. Мені було соромно перед рідними, які завітали в гості. Там було стільки пилу, що можна було малювати пальцем по полицях! Не було дитячого візочка, навіть комода, чоловік навіть не купив бодай найнеобхідніше для дитини. Добре, що подруги принесли підгузки — продовжує мама.
Рената одружена вже шість років. З чоловіком довго відкладали народження дитини, щоб стати на ноги. Коли ситуація нарешті покращилась, вирішили народжувати.
— Я попередила шефа, що вагітна. Одразу звільнили. Хтось би боровся за свої права, а я сприйняла це як знак. Спокійно готувалась до материнства: вишивала, насолоджувалась вільним часом. Гроші були непотрібні — чоловік саме отримав підвищення, — пояснює жінка.
Вагітність минала добре. Рената читала літературу, гуляла парком та неспішно вибирала дитячі речі.
— Чоловік не давав нічого купувати, поки не народжу. Мовляв, так краще — так усі радять. Сестра пообіцяла привезти комод і ліжечко, ще кілька дрібничок відклала. Просила забрати раніше, випрати, помити. Я ж зібрала тільки сумку у пологовий — більше робити нічого не дозволяли, — зітхає Рената.
Та коли почались перейми, майбутній тато схопився за голову — витрат сила-силенна. Рената, в той час як народжувала, хвилювалася через несушені після машинки речі. Вони там і лежали аж доки вона не повернулась.
— Добре, що подруги підкинули одежину та підгузки — були чим перевдягати малюка. Чоловік бігав містом, збирав усе для дитини — а все те було брудне, у плямах, із пилом. Мусила перемивати й чекати, поки висохне… В той момент я хотіла «прибити» всіх родичів і розлучитися, — ледь не плаче Рената.
Декілька днів вона приводила до ладу квартиру. Від народження сина минуло вже два місяці, а жінка досі не хоче нікого бачити в себе вдома.
— Родичі вирішили, що час уже й гостювати. Треба організовувати святковий обід… Авжеж! Всі вже мені розписали купу справ, — нервово каже вона.
Мама Ренати не розуміє, чому донька незадоволена. Видно ж, що до появи дитини не підготувалися. Мала б сама попіклуватися! Дев’ять місяців просиділа вдома — що ж робила? Могла попросити чоловіка занести меблі та все помити. І напевно неважко було вмовити чоловіка на покупки. Про все треба дбати самотужки. Чого чекати допомоги від чоловіка?
Як думаєте, чи справедливо Рената ображається на родичів, чи це її провина? Мала б усе підготувати сама? Як би ви вчинили? Треба було раніше підготуватися до народження дитини! Виписка з пологового була у мене неповторна, розповідає
Навіщо вам та іпотека? Можете жити з нами! Дамо вам наш будинок! промовила моя свекруха з усмішкою, що
Заплатила я за щастя свого сина Багато літ тому, в самий розквіт мого життя, я довго вагалася, та зрештою
Соломіє, ти ж розумієш, ситуація дуже складна, Олександр Петрович потер перенісся й важко зітхнув.
Минуло вже чимало років, як одного разу я сиділа в черзі до гінеколога в одній із жіночих консультацій
Мені тридцять вісім. Два роки я живу з чоловіком, який старший за мене на пять років. Його звати Артем.
Дорогий щоденнику, Сьогодні знову відчуття, що моєму синові Павлику немає місця в бабусиному серці.
Я втратила бажання допомагати свекрусі, коли дізналася, що вона зробила. Але залишити її не можу.
Артем, нам треба поговорити. Катерина нервово поправляла лляну скатертину на старенькому столі, млісно
