Без категорії

Мені 45 років. І я більше не приймаю гостей у своєму домі.

Мені сорок пять, і я вже не відкриваю двері свого будинку для нікого. Колись люди, зайшовши в хату, забували

Проданий товариш: Сповідь діда про зраду і прощення І він мене зрозумів! Було не до сміху, я збагнув, що це дурна затія. Я його продав. Він думав, що це гра, а потім збагнув, що я його справді зрадив. Часи були різні у кожного. Для когось і all inclusive не розкіш, а для когось би шматочок житнього з ковбаскою на столі. Ось і ми жили по-різному, були різні ситуації. Я тоді ще малим був. Дядько мій, дядько Серьожа — мамин брат, мені подарував цуценя вівчарки, і я був на сьомому небі від щастя. Песик до мене прив’язався, розумів із півслова, дивився у вічі й чекав, коли я дам команду. — Лягай, — чекаючи, казав я, і він лягав, вірно заглядаючи в очі, готовий, здавалось, за мене померти. — Служить, — наказував я, і песик поспіхом вставав на товсті лапки й завмирав, проковтуючи слину. Чекав на нагороду, на смаколик. А мені не було чим його пригостити — ми й самі тоді голодували. Такі були часи. Дядько Серьожа якось сказав мені: — Та не журися, хлопче, ну дивись який вірний, відданий. А ти продай його, а потім поклич — він утече. Ніхто ж не побачить. А на гроші гостинця купиш і собі, і йому, і мамі. Слухай дядька — я діло кажу. І мені ця ідея видалась нічого так, не подумав, що так вчиняти недобре. Дорослий ж підказав, це ж ніби жарти, зате гостинець буде. Нашепотів я Вірному на пухнате тепле вухо, що віддам його, а потім покличу, щоб тікав від чужих. І він мене зрозумів! Гавкнув — зроблю, мовляв, як скажеш. Наступного дня надів я поводок і повів до станції. Там усі щось продавали: і квіти, і огірки, й яблука. Ось із електрички посипалися люди — почали купувати, торгуватись. Я трішки вийшов уперед, пса підтягнув. Але ніхто не підходив. Майже всі вже пройшли, аж раптом якийсь чоловік суворого вигляду підійшов і до мене: — Ти, малий, тут когось чекаєш, чи, може, собаку продаєш? Диви, який міцний песик — візьму, нехай так буде. І сунув мені грошей у долоню. Я віддав йому поводок. Вірний закрутив головою і весело чхнув. — Ну давай, Вірний, йди, друже, йди, — шепочучи, сказав я, — я тебе покличу, тікай. І він пішов із чоловіком, а я нишком прослідкував, куди повів він мого друга. Увечері я приніс хліба, ковбаси й цукерок. Мати суворо питає: — Це ти, сину, у когось украв, чи що? — Ні, мамо, ти що, речі підносив на станції — от дали. — Ну, молодець, іди спати, втомилася я, поїж і ходімо. Навіть не спитала про Вірного. І не було їй до того діла. Вранці зайшов дядько Серьожа. Я вже збирався в школу, хоча сам тільки й хотів, що бігти до Вірного й кликати його. — Ну що, — засміявся він, — продав друга? І гаркнув мене по голові. Я відвернувся і нічого не відповів. І так не спав всю ніч — і хліба, і ковбаси в горло не лізло. Було не до сміху, я зрозумів, що це безглузда затія. Недарма мама не любила дядька Серьожу. — Дурний він, ти його не слухай, — казала вона мені. Я схопив портфель і вибіг із дому. До того будинку — квартали три, і я пробіг їх, не зупиняючись. Вірний сидів за високим парканом, прив’язаний товстим мотузком. Я кликав його, та він сумно дивився на мене, поклавши голову на лапи, махав хвостом, намагався гавкати, але голос зірвався. Я продав його. Він думав, це гра, а потім збагнув: я його продав. Тут до двору вийшов господар і строго шикнув на Вірного. Той підібгав хвоста, і я зрозумів — справам кінець. Увечері я на станції носив речі. Платили трохи, але я заробив потрібну суму. Було страшно, але підійшов до хвіртки і постукав. Той самий чолов’яга відчинив: — О, малого принесло, що треба? — Дядьку, я передумав — от вам гроші назад, які ви дали мені за Вірного. Мужик прищурився, гроші взяв мовчки, відв’язав Вірного: — Забирай, хлопче, тужить він — не вийде з нього сторож. Але дивися, може, і не пробачить він тобі. Вірний сумно дивився на мене. Моя гра обернулася іспитом для нас обох. Але пес підійшов, лизнув по руці і ткнувся носом у живіт. Минуло вже багато років, але я вже тоді зрозумів — друзів не продають, навіть жартома. А мама зраділа: — Вчора втомлена була, а потім думаю: а де ж наш пес? Звикла я до нього, він наш, Вірний! А дядько Серьожа рідко став до нас заходити — нам його жарти вже були не милі.

Проданий друг. Оповідь діда І він мене зрозумів! Було гірко на серці, і я усвідомив, яка це дурна затія.

Без категорії

Не суди мене суворо

Не думай про мене погано. Софія з нетерпінням чекала новорічних канікул, планувала полетіти до Буковеля

Без категорії

012

Ти сама її до нас привела

Ти сама її до нас завела Кирило, ти справжня знахідка! Чоловік, який розбирає і автівки, і борщ, це щось

Він не є моїм сином

Це не мій син, холодно сказав мільярдер, його голос лунав у мармуровій галереї. Забирай свої речі і йди.

Без категорії

Моя донька вручила мені запрошення на своє весілля. Коли я його відкрив, мало не втратила свідомість.

Моя донька принесла мені запрошення на своє весілля. Коли я його розкрив, майже знепритомнів.

Без категорії

Я зробив тест ДНК і гірко пожалкував: як одна необачність зруйнувала мою родину, коли підозри стали важливіші за довіру

Я зробив ДНК-тест і пожалкував Я був змушений одружитися, коли дізнався, що моя дівчина вагітна.

Без категорії

Прислухайся до свого серця

Квітка, а ми ж домовились. Дід чекає. Олена стояла у дверях кімнати доньки, стискаючи сумку з ласощами для діда.

Без категорії

057

Знаєш, в нас кажуть: людину одразу не впізнаєш, як горіх не розкусиш із першого разу. Але Ганна Павлівна

Без категорії

Мій брат подзвонив мені вчора та попросив переписати на нього свою частку в дачі, аргументуючи це тим, що протягом останніх трьох років він доглядав за нашим татом.

28 листопада 2025 року Сьогодні ввечері задзвонив мій брат Олег і попросив мене відмовитися від своєї