Ми так сподівалися, що моя мама вийде на пенсію, переїде в село і залишить нам із чоловіком свою трикімнатну квартиру!
Коли Беата дізналася, що вагітна, її сім’я була в шоковому стані. Рідні були категорично проти її стосунків із чоловіком, якого вважали людиною, що швидко зникне з її життя.
Беата — звичайна дівчина зі Львова, з люблячої української родини. Виховувалась мамою та вітчимом, який повністю замінив їй батька. Батьки завжди підтримували її і давали відчути, що вона кохана та може на них покластися. Беата закінчила школу і склала ЗНО, але вступ до університету був під питанням через слабке знання англійської мови.
Щоб опанувати мову, Беата вирішила взяти приватні уроки та почала шукати викладача. Обрала Роні, який приїхав в Україну з Гвінеї на навчання, і вже кілька років давав приватні уроки англійської. Спочатку їй важко давалося навчання, але поступово Беата почала симпатизувати Роні, і невдовзі їхні стосунки стали дуже близькими. Вони не хотіли більше бути нарізно.
Дізнавшись про вагітність, сім’я Беати була шокована. Їм зовсім не подобалася думка про стосунки з людиною, яку вони вважали тимчасовою в житті Беати. Уявляли собі її у ролі самотньої матері, а майбутню дитину — інакшою на тлі інших українських дітей.
Після отримання диплому Роні дійсно повернувся на батьківщину, втім, постійно тримав зв’язок із Беатою. Обоє з нетерпінням чекали на народження дитини, спілкувалися телефоном і по відеозв’язку. Донька народилася в строк, але ворожість рідних змусила Беату прийняти рішення — поїхати із дитиною до Гвінеї.
Беата та її чоловік зустріли чимало труднощів у Африці: їм зовсім не підходив тамтешній клімат, тож зрештою повернулися до України. Згодом народилася друга донечка. Родина відмовляється з ними спілкуватися, та Беата не хоче покидати коханого тільки для того, щоб догодити оточенню. Подружжя планує переїзд до Канади в надії зустріти там більше толерантних людей. Коли Ганна дізналася, що чекає дитину, вся її родина була приголомшена. Їм зовсім не подобалася думка
Ось як складається життя. А могло б усе бути по-іншому. Сусідка дивується, як їм пощастило діти допомагають
Мій син довго шукав гідну дружину, але я ніколи не ставила під сумнів його вибір. Нарешті, коли йому виповнилося 30, він зустрів Агатy, яка здавалася йому ідеалом.
Я майже щодня чула, яка вона добра та красива, і бачила, наскільки син закоханий. Мені теж подобалася Агатy. Він з захопленням розповідав мені й друзям про її переваги – йому здавалося, що вона саме та, з ким хочеться пов’язати долю, і він не вагався зробити їй пропозицію. Я, як любляча мати, повністю підтримувала його рішення.
Підготовка до весілля була непростою, але наші друзі допомогли на відмінно. Батьки нареченої були чудовими, і ми одразу здружилися. Все здавалося ідеальним, але з часом усе змінилося. Їхній шлюб почав тріщати по швах, сварки траплялися все частіше. Я розуміла, що це перший рік разом, сподівалась, що все владнається, але мені було боляче бачити, як вони віддаляються, і я хотіла, щоб вони були щасливі.
Того вечора я дуже занепокоїлася. Пізно ввечері син прийшов до мене з валізами – сказав, що невістка виставила його з дому. Він залишився в мене, а Агатy жодного разу не прийшла, щоб поговорити. Це повторювалося не раз.
Коли невістка повідомила мені, що вагітна, я вирішила з ними поговорити й дати декілька порад, як уникати майбутніх непорозумінь. Але стало лише гірше: конфлікти між ними почастішали, син частіше ночував у мене. Я бачила, як йому важко, більше не було тієї радості в його очах, лише розчарування.
Я не могла дивитися, як мій син страждає у нещасливому шлюбі, тому радила йому задуматися: може, варто поставити крапку? Він міг би бути хорошим татом, навіть якщо житиме окремо. Так і сталося — незабаром подав на розлучення.
За якийсь час Агатy прийшла до мене просити, щоби я вплинула на сина й переконала його не руйнувати сім’ю. Я багато разів радила їй боротися за свою родину. Мене докоряли втручанням у їхнє життя.
Тепер я не знаю, чи правильно я зробила, що порадила синові розлучитися. Його дружина мене недолюблює, а мій син усе більше віддаляється. Та, можливо, вони все ще кохають один одного? Жити окремо погано, але разом їм теж нелегко. Мій син довго шукав собі дружину, але я ніколи не ставила під сумнів його вибір. І ось, коли йому вже
Наша бабуся вже відзначила свої 80 років. Минулого тижня вона вигнала мого старшого брата з дружиною
Уяви собі, мій сину з невісткою зробили мені такий сюрприз, коли я вийшла на пенсію! Ото було прийшли
Прохання онука. Оповідь
— Бабусю, у мене до тебе важливе прохання, мені дуже потрібні гроші.
Багато.
Онук прийшов до неї ввечері. Було видно, що він нервується.
Зазвичай він навідувався до Лілії Петрівни раз-два на тиждень: то в магазин сходить, то сміття винесе, то диван полагодить — ще послужить. Завжди такий спокійний, упевнений у собі. А тут — весь на нервах.
Лілія Петрівна завжди трохи остерігалася — зараз, як нічого, навколо всього стільки коїться!
— Денисе, можна спитати, навіщо тобі гроші? І скільки це — «багато»?, — Лілія Петрівна внутрішньо навіть напружилась.
Денис був її старший онук. Хороший, добрий хлопець. Минулого року закінчив школу. Працює і навчається на заочці. Здавалося, батьки нічого поганого за ним не помічали. Але навіщо йому стільки грошей?
— Я поки не можу тобі сказати, але я обов’язково віддам, — Денис зніяковів, — тільки не одразу, по частинах.
— Ти ж розумієш, я живу на пенсію, — Лілія Петрівна не знала, що робити, — То скільки тобі треба?
— Сто тисяч.
— А чому б не звернутись до батьків? — Лілія Петрівна спитала майже машинально, вже розуміючи, що відповість Денис. Тато у нього, зять Лілії Петрівни, завжди був суворий. Вважав, що син має вчитися сам вирішувати питання. Згідно віку. І не лізти, куди не треба.
— Вони не дадуть, — підтвердив Денис її думки.
А раптом він у якусь історію потрапив? І якщо вона дасть гроші — справи лише погіршаться? А може, навпаки — якщо не дасть, у Дениса будуть проблеми?
Лілія Петрівна пильно подивилася на онука.
— Бабусю, ти не думай нічого поганого, — Денис зрозумів її погляд по-своєму, — я віддам за три місяці, обіцяю! Ти мені не віриш?
Мабуть, треба дати. Навіть якщо не віддасть. Повинен же бути хоча б один рідний, хто може підтримати. Він не повинен втрачати віру в людей. У мене ці гроші на чорний день. Може, це і є той самий випадок. Денис же прийшов до мене з проханням. Про свої похорони ще рано думати. О живих треба дбати. І рідним довіряти! Кажуть же, коли даєш у борг, попрощайся з цими грошима. Молодь зараз така, іноді й не зрозумієш, що у них на думці. Але ж онук мене ніколи не підводив!
— Добре, я дам тобі ці гроші. На три місяці, як просиш. Але, може, краще, якщо батьки дізнаються?
— Бабусю, ти ж знаєш, я тебе дуже люблю. Я завжди дотримуюся слів. Якщо не можеш, я спробую взяти кредит, я ж працюю.
Вранці Лілія Петрівна пішла до банку, зняла потрібну суму і віддала онукові.
Денис засяяв, поцілував бабусю й подякував:
— Дякую, бабусю, ти для мене найрідніша! Я поверну, — і побіг.
Лілія Петрівна прийшла додому, налила собі чаю й задумалась. Скільки разів у її житті були моменти, коли терміново потрібні були гроші. І завжди знаходилися люди, які виручали. Зараз часи змінились, кожен за себе. Ох, непрості часи!
Через тиждень Денис зайшов до неї в чудовому настрої:
— Бабусю, ось частина грошей — аванс отримав. Можна я завтра прийду не сам?
— Звичайно, приходь! Я тобі твій улюблений маковий пиріг спечу, — всміхнулась Лілія Петрівна. Й подумала, що добре, що прийде — може, хоч усе з’ясується. Хотілося впевнитися, що у Дениса все гаразд.
Денис прийшов увечері не сам. Поруч з ним стояла струнка дівчина:
— Бабусю, познайомся, це Ліза. Ліза, це моя найдорожча бабуся, Лілія Петрівна.
Ліза тепло усміхнулась:
— Добрий вечір, Ліліє Петрівно, і дякую вам величезне!
— Заходьте, мені дуже приємно, — Лілія Петрівна нарешті зітхнула з полегшенням: дівчина їй сподобалася з першого погляду.
Всі сіли до чаю з пирогом.
— Бабусю, раніше не міг сказати. Ліза сильно переживала: у її мами виникли проблеми зі здоров’ям. Допомогти було нікому. Ліза дуже забобонна, просила не казати, навіщо потрібні гроші. Але зараз усе добре: маму прооперували і прогноз чудовий, — Денис ніжно подивився на Лізу, — правда ж?, — і взяв її за руку.
— Дякую вам, ви дуже добра! Я неймовірно вам вдячна, — Ліза зніяковіло схлипнула.
— Все, Лізко, не плач, усе вже позаду, — Денис підвівся, — бабусю, ми підемо, пізно вже, проведу Лізу.
— Добраніч, дітки, нехай у вас усе буде добре, — Лілія Петрівна перехрестила їх.
Виріс онук. Хороший хлопець. Добре, що я йому повірила. Тут не лише гроші важливі — ми стали ближче одне одному.
Денис за два місяці віддав усі гроші та розповів Лілії Петрівні:
— Уявляєш, лікар сказав, що якраз встигли. Якби ти не допомогла, все могло закінчитись зовсім інакше. Дякую, бабусю. Тепер вірю: завжди знайдеться хтось, хто допоможе у складну хвилину. Знаєш, для тебе я все зроблю, ти найкраща!
Лілія Петрівна погладила Дениса по волоссю, як у дитинстві:
— Гаразд, біжи, навідуйся з Лізою, я завжди рада вам!
— Прийдемо обов’язково, — обійняв Денис бабусю.
Лілія Петрівна зачинила за ними двері й згадала, як її ще бабуся навчала:
“Рідним завжди треба допомагати. Так у нас з діда-прадіда було: хто сам зі всіма відкритим лицем, тому і рідня — не спиною! Не можна забувати про це.” Бабусю, в мене до тебе прохання Мені дуже потрібні гроші. Багато. Внук прийшов до неї ввечері.
Мій другий чоловік виявився чудовою людиною, яка не шкодувала коштів на покупки для мене та мого сина.
За тиждень до 8 березня я ледве вибігла із зали суду. Слізи застилали мені очі, і в голові крутилася
Мамо, ну що ти таке кажеш? Як це тобі нема з ким і словом перекинутись? Я ж тобі дзвоню по два рази на день!
