Був перший час ночі, коли я, Сергій Коваль, хлопчик семи років, ледве зміг відчинити важкі двері приймального
– Ми зупинимося у тебе на деякий час, бо не маємо грошей на оренду квартири! – сказала мені моя подруга.
Я — дуже активна жінка. Незважаючи на те, що мені 65 років, мені вдається подорожувати по різних куточках України та знайомитися з цікавими людьми. Зі світлим сумом згадую молодість, коли можна було відпочивати, де тільки заманеться! Можна було поїхати на море, вибратися з друзями на природу, поплавати на човні по Дніпру чи будь-якій іншій річці. І все це — за невеликі гроші.
На жаль, ті часи вже позаду. Я завжди любила знайомитися з різними людьми: зустрічала нових знайомих на пляжі, у театрі, і багато з них залишалися моїми друзями на роки.
Одного разу я познайомилася з жінкою на ім’я Олена. Ми разом відпочивали в одному гостьовому будинку на Азовському узбережжі. Роз’їхалися справжніми подругами. Минуло кілька років, ми час від часу переписувалися листами.
Аж ось одного дня я отримала телеграму без підпису: “О третій ночі прибуває потяг. Зустрінь мене!”. Я не розуміла, хто міг таке написати, тому ми з чоловіком нікуди не пішли. Але о четвертій ранку хтось подзвонив у двері. Я відчинила — і була шокована: на порозі стояла Олена, дві підліткові дівчини, бабуся й чоловік з величезною кількістю речей. Ми з чоловіком були вражені, але впустили непроханих гостей. Олена запитала мене:
— Чому ти не зустріла нас? Я ж тобі телеграму надіслала! До речі, це недешево!
— Вибач, але ми не знали, від кого вона.
— Ну ти ж дала мені свій адрес. Ось, я тут!
— Я думала, що ми просто будемо писати листи…
Олена розповіла, що одна з її дівчат цього року закінчила школу і хоче вступати до університету. Вся сім’я приїхала її підтримати.
— Ми будемо жити у вас! У нас немає грошей на оренду квартири чи готель.
Я була приголомшена. Ми ж навіть не родичі! Чому я маю дозволити їм жити з нами? Ми годували їх тричі на день. Вони принесли трохи продуктів, але нічого не готували — просто їли наше, а я мусила обслуговувати всіх.
Я вже не витримала, тому через три дні попросила Олену та її родину з’їхати. Мені було байдуже, куди саме. Почалася сварка. Олена порозбивала посуд і почала кричати та істерити.
Я була просто шокована її поведінкою. Коли її сім’я почала збирати речі, вони вкрали мій халат, кілька рушників і навіть якимось чином винесли великий казан. Не уявляю, як їм це вдалося, але казан просто зник!
Ось так і закінчилась моя дружба. Слава Богу! Більше я про Олену нічого не чула і не бачила. Як можна бути такими нахабними!!!
Тепер я набагато обережніша, знайомлячись із новими людьми. Зупинимося у тебе на якийсь час, бо в нас немає грошей на оренду житла! сказала мені моя подруга.
Найголовніше Температура у Соломії піднялася блискавично. Ртутний термометр показав 40,5, і майже одразу
Мій тесть ледве слова з себе вибив, коли побачив, в яких умовах ми живемо. З майбутньою дружиною ми познайомилися
БЕЗДОМНА У Лесі взагалі не було куди йти. От зовсім. «Пару ночей на вокзалі ще можна витримати, а що далі?
Картку Павло попросив у середу, за ранковою трапезою. Голос його був спокійний, трішки стурбований але
Миша, сіра щасливіша за тебе Оксано, ну ти ж подивись на себе! Марина ковзнула поглядом по її старенькому
Безпритульний КІТ проник до палати українського бізнес-магната, що перебуває в комі і те, що сталося
РІДНА НЕВІСТКА
– Мамо, я одружуся з Емілією. Через три місяці у нас буде дитина, – син поставив мене перед фактом.
Я не дуже здивувалася цій новині, бо з Емілією син мене заздалегідь познайомив. Насторожував вік нареченої – їй ще не виповнилося й вісімнадцяти. Та й нареченому ще треба було йти служити до війська. Самі ще діти, а вже весілля їм подавай, дитина на підході.
Довго не могли знайти весільну сукню для Емілії – сьомий місяць вагітності давав про себе знати.
Коли відгуляли весілля, молоді стали жити у батьків Емілії. Проте син щотижня приїжджав до мене. Замикався у своїй кімнаті та просив не турбувати. Я, як мати, хвилювалася.
…Телефоную Емілії.
– У вас все гаразд з Ромою?
– Звісно, а що таке? – невістка спокійна, як удав.
– Еміліє, а ти знаєш, де зараз твій чоловік? – намагаюся докопатись до суті.
– Галино Юріївно, займайтесь своїми справами. Ми самі розберемося без вас, – це було перше і далеко не останнє хамство у мій бік.
– Вибач, що забрала у тебе час, – відступаю і кладу слухавку.
Я людина спокійна і миролюбна. Тому в їхні справи не лізла. Варіться у власному соку – не буду на заваді.
…Невдовзі Емілія народила Варвару. Це ім’я мені зовсім не подобалося, тому я називала внучку по-своєму – Басею.
Сина забрали до війська.
Рома служив далеко від рідного дому. Я всі два роки служби приїжджала до онучки Басі. Щоразу, бачачи Емілію, помічала, як вона гарнішала. Дуже вже була вродлива, хитрюща. Це мене лякало. Емілія вступила до університету, а там спокус – хоч відбавляй. Були у мене думки: чи дочекається Рома цієї красуні-студентки.
Емілія мене не дуже любила: коли я приходила до Баcі, вона зітхала, швидко подавала мені візочок і проводжала на прогулянку. Щоб лише очі не бачили. Могла і поглядом образити. Навизна неприязнь – не те слово. Але ворожнечі не хотілося, скоріше б забратись з того непривітного дому.
…Відслуживши, Рома повернувся до сім’ї. Дивлюся – все добре, мирно, по-людськи. Бася росте, Рома обожнює дружину, невістка – господарочка-красуня. Серцю радість. Так у благополуччі минуло п’ятнадцять років.
…А потім Емілію, наче підмінили. Почалися коханці. Багато. І не приховувала – гуляла відверто. Як каже народна приказка: квашню кришкою не прикриєш. Рома терпів це три роки – любив і страждав.
Вона боляче жаливала чоловіка, глузувала. Я була шокована. Але теми моралі не піднімала – боялася Емілію, як чорт ладану. Погляне – аж мурашки по шкірі.
– Синку, які у вас з Емілією стосунки? Сварка? Через що?
– Не хвилюйся, мамо, все владнається, – заспокоював Рома.
Здавалося, син ніби відчуває вину і тому терпить. Вирішила піти до Емілії, не давав спокою їхній розрив.
– Еміліє, можна у тебе щось спитати? – тихо кажу, не хочу розізлити невістку.
– Ви, Галино Юріївно, краще спитайте у свого сина, чим і ким він займається на фірмі? Моя тітка працює там же – все мені розповіла. Одним словом – ваш син мені зраджує! Він перший почав, – Емілія перейшла на крик.
Господи, навіщо я туди сунулася? Ромі не сказала нічого. Будь як буде. Себе замучиш, а всім не догодиш.
…Емілія і Рома невдовзі розлучилися. Бася залишилася з мамою.
Рома пустився у всі тяжкі – жінок змінював, як рукавички: брюнетки, блондинки, шатенки. Постіль порожньою не була.
Емілія майже одразу вийшла заміж – про це повідомив Рома, навіть заплакав. Емілія була турботливою до нового чоловіка.
Наступною дружиною стала Жанна – мініатюрна, спритна, хазяйновита. Ромі – тридцять п’ять, Жанні – сорок. Син окрилений, стелиться перед Жанною. Вона швидко заволоділа його душею й тілом.
Відразу поставила умови: офіційний шлюб, квартира для доньки, повне забезпечення.
Рома танув перед другою дружиною.
Жанна, на відміну від Емілії, нав’язувалась у подружки, кликала на “ти”. Мені таке панібратство не до душі, але не люблю конфліктів – тому змовчала. Всі подарунки від Жанни, куплені на гроші Роми, висять у шафі – душа до них не лежить.
І посмішка у неї натягнута, і слова нещирі – любить не Рому, а гроші. Словом, фальшива. Знайшла собі “грошовий мішок” і живе собі.
Інша річ – Емілія. Кричала, але щиро – по-батькові зверталась, Ромку любила.
Жанна не варить обідів, купує готове; якось злегка дорікнула їй:
– Ти б хоч Ромі суп зварила, бо все всухом’ятку їсте.
– Галя, не вчи сороці присядку!
…Подруги у неї – на першому місці. Такі ж “гуляки”. Раз на тиждень – сауна, кафе, бутіки. Не по ній – одразу істерики.
Жанні дай яйце, та ще й очищене. Як можна жити з такою жінкою – не розумію. Вважаю їхню зустріч помилкою.
…Все частіше пригадую господарську Емілію. Є з чим порівнювати – її холодець, голубці, торти… А Рома не зумів вдержати таку жінку – сам винен. Рада, що Бася мене не забуває, тішить різними дрібничками.
Емілія для мене – рідна невістка, хоч і колишня. Ціну речі дізнаєшся, коли втрачаєш. Жанна – лише випадкова пасербиця. Жаль сина. По-моєму, у Роми досі в серці живе Емілія. Та назад дороги немає… РІДНА НЕВІСТКА Мамо, я одружуюсь на Лесі. Через три місяці в нас буде дитина, син сказав мені це так
А серветки ти куди поділа? Я ж просила дістати ті, з сріблястим візерунком, вони до скатертини пасують
