Підбігший офіціант запропонував забрати кошеня, але двометровий чолов’яга підібрав заплакане пухнасте маля, посадив на сусідній стілець і гримнув: — Тарілку моєму котячому другу! І найкраще м’ясо!
— Одягнемо щось яскраве, майже як у юних фей, і гайда до дорогого ресторану! Себе показати, чоловіків оцінити…
Так впевнено мовила одна з трьох подруг — директорка престижної й зовсім недешевої приватної гімназії. Посада зобов’язує — мудрі слова вона завжди мала під рукою.
Цим «феям» було по тридцять п’ять — найкращий, на їхню думку, вік для коротких спідниць і блузок, що радше підкреслюють гідності, ніж приховують їх. Глибокі декольте, бездоганний макіяж — повний бойовий набір.
Ресторан обрали відповідний: пафосний, статусний і дуже дорогий. Та вони це собі дозволяли. Забронювали столик, зручно розташувалися і одразу стали ловити захоплені погляди чоловіків — і недоброго оціночного взору їхніх супутниць.
Розмови точилися навколо найважливішого — чоловіків. Ділилися мріями, очікуваннями та власними вимогами. Кожна хотіла ідеал: високого, стрункого, привабливого й неодмінно заможного. Щоб на руках носив, забаганки виконував, не набридав теревенями й не навантажував побутом. А якщо ще й знатного роду — зовсім ідеал.
— Тільки не такі, як он ті…
Подруги переглянулися і кивнули у бік компанії трьох веселих, трохи схильних до повноти чоловіків із залисиними. На столі — пиво, чіпси й гори стейків, мова про футбол та риболовлю, а сміх — гучний, щирий, без етикету.
— Жах.
— Яка вульгарність.
— Фе.
Вирок єдиний: неоглянуті, грубі, без натяку на шляхетність і зовсім не для таких ефектних панянок. І тут вечір раптово змінився.
У ресторан увійшов Він — чоловік, що під’їхав на червоному Ferrari найновішої моделі.
— Граф Кобург-Київський Саксонський! — урочисто оголосив офіціант.
Подруги напружились, наче мисливські собаки, що взяли слід.
Високий, стрункий, з благородною сивиною, у бездоганному костюмі, що коштував цілий статок. Запонки з діамантами і білосніжна сорочка довершували образ.
— Ох…
— Оце так…
— Ммм…
Декольте відхилились ще сміливіше, погляди стали геть відвертими.
— Ось це чоловік, — прошепотіла одна.
— Граф, гарний і мільйонер, — підхопила друга. — А я, до речі, давно мрію про Мальдівські острови…
Третя мовчала, але її погляд промовляв більше слів.
Знадобилося менш як десять хвилин — і панянок запросили за графський стіл. Вони йшли пишно, з легким презирством переглядаючи всіх, особливо трійцю з пивом.
Граф виявився вишуканим, вів світську розмову, розповідав про старовинний рід, фамільні маєтки й колекцію картин. Між подругами зростала напруга — кожна розуміла: продовжити вечір із графом запросять лише одну.
Розрядили атмосферу страви: лобстери, підноси морських делікатесів і дороге вино. Панянки дивилися на графа і фантазували вже не про ресторан. Щічки зарожевіли, і вони видались особливо гарними.
Граф блищав — жартував, розповідав історії про вищий світ, а подругам стало зовсім неважливо, куди запросить їх після вечері.
При ресторані був невеличкий сад. Смачно пахло так, що аромати дійшли й туди. Незабаром звідти з’явився — точніше, виліз — маленький сірий кошеня. Худе, голодне. Прослизнуло між столами й сіло біля ніг графа — сподівалося на увагу.
Дарма.
Обличчя графа здригнулося від відрази. Він без вагань відштовхнув кошеня ногою. Малюк пролетів кілька метрів і вдарився об ніжку столу, де сиділи ті самі троє друзів. У залі запала гробова тиша.
— Терпіти не можу цих брудних, безрідних тварюк, — голосно заявив граф. — У мене в маєтку — породисті гончаки і найкращі коні.
Офіціант поспішив запевнити:
— Зараз усе владнаємо, вибачте нас…
Він направився до «пивного» столика, та один із чоловіків уже підвівся. Огрядний, майже двометровий, з червоним обличчям і зціпленим кулаком. Друзі стримували його.
Він мовчки підняв кошеня, посадив на стілець.
— Тарілку моєму пухнастому другу! — прогримів він. — Найкраще м’ясо. Негайно!
Офіціант зблід і кинувся на кухню. У залі пролунали оплески.
Одна з «фей» мовчки підійшла до велетня й сказала:
— Посунься. І замов дамі віскі.
Граф не міг вимовити ні слова.
За хвилину до них долучились дві інші подруги, обдарувавши графа презирливим поглядом.
Пішли з ресторану вже не всі разом. В одній компанії було троє — чоловік, жінка й сірий кошеня.
Пройшов час. Зараз перша з подруг одружена з тим велетнем — власником великої інвестиційної компанії. Дві інші вийшли заміж за його друзів, відомих адвокатів. Весілля відсвяткували в один день.
Нині у колишніх «фей» зовсім інше життя: пелюшки, кулінарія, прибирання. Майже одночасно у всіх народилися донечки.
А щоб на вихідних навідатись у улюблений ресторан, вони відсилають чоловіків на футбол чи риболовлю, кличуть няню й знову збираються — поговорити про своє, жіноче. Про чоловіків.
А графа Кобург-Київського Саксонського за рік арештували. Гучний процес — шлюбний аферист, який дурив довірливих жінок.
Справжніх чоловіків це, на щастя, не стосується.
Я кажу про тих трьох — із животиками, залисиними, без шику, але зі справжнім благородним серцем.
Ось так.
Інакше — ніяк. Підійшов офіціант і запропонував забрати кошеня. Але двометровий чоловяга підняв заплаканого пухнастого
Ой, слухай, розповім тобі, як тут Юлька повернулася додому ти ж знаєш, її давно не було, все вчилася в місті.
Мій свекор занімів, коли побачив, у яких умовах ми живемо З майбутнім чоловіком я познайомилася на весіллі
Свекруха переклала наїдки з мого холодильника у свою торбину перед відїздом Ти впевнена, що нам треба
«А він що, тепер з нами жити буде?» запитав Ігор Миколайович у дружини, дивлячись на сина…
Оксано, та скільки можна? Ганна примружено роздивлялася її стареньку льняну сукню, ніби це була річ з
Чоловік порівняв мене за святковим столом із дружиною товариша — і отримав цілу “Селедку під шубою” просто на нові штани
– Ольго, знову цей сервіз дістаєш? Я ж просив той, з золотою каймою, що нам мама на річницю подарувала. Він солідніше виглядає, – Віктор криво стиснув губи, розглядаючи тарілку, яку я тільки-но поставила на білосніжну скатертину.
Сьогодні у Віктора день народження, п’ятдесят — круглий ювілей, гості – наш давній друг Гена й його Марина, господарська фея, яка завжди виглядає «з глянцю». Господиня столу я, Ольга: на столі домашня буженина, «Селедка під шубою», “Наполеон”.
Але замість вдячності – порівняння з Маринкою, що має час і на манікюр, і на салон краси, а я — «вічно змучена, з каструлями». Віктор пускає шпильки за халати, нудьгу, і навіть «шуба» не така, не “естетика”.
Одна злий коментар — і на моїх очах двадцять п’ять років терпіння лопаються: я мовчки висипаю салат прямо на новенькі штани чоловіка, під айву його статусу, та спокійно йду з квартири — у вільне життя, де місце для себе, а не для чужих ідеалів.
Після такого вечора Віктор залишився один із горою пельменів та майонезною плямою на килимі, а я знову віднайшла себе — і любов до свободи. О, Наталко, ти знову дістала цей сервіз? Я ж просив той, із золотою облямівкою, що нам мама на річницю
Фермер їхав верхи зі своєю нареченою… і завмер, коли побачив колишню дружину вагітну, з оберемком
Чоловік порівняв мене за святковим столом із дружиною товариша — і отримав цілу “Селедку під шубою” просто на нові штани
– Ольго, знову цей сервіз дістаєш? Я ж просив той, з золотою каймою, що нам мама на річницю подарувала. Він солідніше виглядає, – Віктор криво стиснув губи, розглядаючи тарілку, яку я тільки-но поставила на білосніжну скатертину.
Сьогодні у Віктора день народження, п’ятдесят — круглий ювілей, гості – наш давній друг Гена й його Марина, господарська фея, яка завжди виглядає «з глянцю». Господиня столу я, Ольга: на столі домашня буженина, «Селедка під шубою», “Наполеон”.
Але замість вдячності – порівняння з Маринкою, що має час і на манікюр, і на салон краси, а я — «вічно змучена, з каструлями». Віктор пускає шпильки за халати, нудьгу, і навіть «шуба» не така, не “естетика”.
Одна злий коментар — і на моїх очах двадцять п’ять років терпіння лопаються: я мовчки висипаю салат прямо на новенькі штани чоловіка, під айву його статусу, та спокійно йду з квартири — у вільне життя, де місце для себе, а не для чужих ідеалів.
Після такого вечора Віктор залишився один із горою пельменів та майонезною плямою на килимі, а я знову віднайшла себе — і любов до свободи. О, Наталко, ти знову дістала цей сервіз? Я ж просив той, із золотою облямівкою, що нам мама на річницю
Щоденник, 31 грудня А де серветки? Я ж просила дістати ті з срібним візерунком, вони пасують до скатертини
