Без категорії

Якось Вадим зібрав сумку. «Поживу в мами. Я втомився від цього табору», — заявив він, навіть не глянувши

Лютий того року видався особливо злим. Сніг з дощем, вітер наскрізь продував. Валерій застебнув куртку

— Я зібрав сумку. Поживу в мами. Я втомився від цього табору, — заявив Вадим, навіть не глянувши на Лізу

— Я вже всіх обдзвонила, — повідомила Тамара Вікторівна таким тоном, ніби зробила Каті подарунок на все життя.

Ось адаптована історія у формі особистого щоденникового запису з інтроспекцією: **15 жовтня** Дмитро

— Вантажники будуть за півгодини, — ховаючи очі й нервово тереблячи ключі від машини, випалив мій чоловік Вадим.

Я вже всіх обдзвонила, — повідомила Тетяна Петрівна таким тоном, ніби зробила Оксані подарунок на все життя.

– Ну, Рижику, ходімо, чи що… – буркнув Валерій, поправляючи саморобний повідець зі старої мотузки.

— Вантажники будуть за півгодини, — ховаючи очі й нервово перебираючи ключі від машини, випалив мій чоловік Вадим.

– Оксан, обід готовий? – голос чоловіка долинув із спальні. Була година дня. Петро тільки прокинувся.