Без категорії

Свекруха звинуватила мене у поганому господарстві, і я вирішила більше не їх обслуговувати

Олена Петрівна, зразу зайшовши в кухню, починає розговарювати: Зоряно, дитинко, хто ж так різатиме огірки в салат?

Чемодан не розпаковуй — ти переїжджаєш! — Що сталося? — командирським тоном поцікавилася Ірка: Левко лежав на дивані й навіть не встав при її появі. — А сталося те, що ти від мене йдеш, моя кицюня! Тож не розпаковуй валізу: ми розлучаємося, і сьогодні ти переїжджаєш! — відповів чоловік. Ірка подумала, що ослышалась. Кицюня? — Ти мене бачила? Який я вже той зайчик: у мені добра два метри зросту! — віджартувався Левко у відповідь на пропозицію Світлани побути зайчиком. — Ну і що — будеш зайчик-гігант: затоптав усіх і пострибав! — підтримала подруга. — А у вас костюм зайчика якого розміру? — поцікавився Левко. — Нечиста сила — й справді! Зайчик у нас — дрібненький! Як я відразу не здогадалася? — розчаровано зітхнула дівчина. І після паузи запропонувала: — Тоді, знаєш що? Ти будеш Дідом Морозом, а Вітько переодягнеться у зайчика: він менший на зріст! — А його одяг мені налізе? Ну, цей — кожух чи піджак? Що там Морози носять? — Та ще й як: йому трохи завеликий — поли завжди підбирати доводиться! — А текст? Я ж не знаю, що казати! — Господи, який текст? Одна суцільна імпровізація — ти ж у нас, здається, золотий медаліст! А я тебе підстрахую! — заспокоїла подруга. Світлана, з якою Левко товаришував ще зі школи, працювала в агентстві організації свят. А тут хлопець-зайчик захворів на пневмонію. Тож у святковій бригаді, яка вітала людей із Новим роком, виник вакуум. — Що за дурня? — скажуть багато хто й матимуть рацію! — Який ще зайчик? Звідки? Люди добрі — увімкніть нарешті мізки! Скрізь і завжди — тільки Дід Мороз зі Снігуронькою! Є усталена традиція. І дотримуйтесь її — навіщо вигадувати нове? Все давно придумали до нас! А, може, й украли… Проте новий власник агентства був із молодого креативного покоління! До того ж, хто платить — той і замовляє музику… Може, просто мав дитячі травми. Гештальти там, чи як там їх… Так у компанії з’явився новий зайчик. Костюм — як завжди: білий плюш і кепка з вушками. Для антуражу — рюкзак із величезною тряпчаною морквою… — Впроваджуємо інновації! — сказав бос. — Свіжу течію в рутину свят! Порівняно з цим креативним керівником Сергій Петрович із «Карнавальної ночі» виглядав милим Чебурашкою. Тепер їздили втрьох: Дід Мороз Вітько, Світлана-Снігуронька і зайчик. І тут зайчик захворів — замінити ніким, особливо 30—31 грудня! — Мене не цікавить, — сказав бос, — займете зайчика! Далі все йшло, як у відомій дитячій пісеньці: мені сьогодні дуже сумно — зайчик захворів. Навіть смачний капустяний лист — і далі за текстом. Левко був не в настрої: його дружина Ірка раптово поїхала до мами — тещі стало гірше, і він лишився сам. Мама вже давно хворіла. І тут — черговий напад. — Ти ж розумієш, любий, не можу залишити маму саму! — зворушливо казала Ірка, складаючи речі у валізу: за два місяці це вже був третій приїзд до мами. — Давай я з тобою! — пропонував Левко. — Навіщо й тобі псувати свято? Досить, що мені свято зіпсують! — відмовилась Ірка. — А ти кудись піди — розвійся! Набитися на гостину було куди, хоча компанії вже сформувалися. А настрій був, як у Жванецького: гидотний, і атмосфера препаскудна. Тут і зателефонувала Світлана. Вона завжди рятувала ситуацію! Вони дружили зі школи, навіть попри ревнощі Ірки, яка не вірила у дружбу між чоловіком і жінкою. І навіть на її весілля Ірка заборонила приходити… Левко не наполягав, щоб не псувати дружині настрій. А розумна Світлана не образилася — спілкувалися по роботі. І тут — самотній Новий рік і пропозиція підробити: обіцяли платити за кожен виїзд! Левко мав хорошу посаду в аналітичній компанії, тож гроші — не головне: просто хотів розвіятись. Костюм Діда Мороза підійшов, валянки теж. Приклеїли вуса й бороду — можна їхати! І все вдалося — аж не так і складно! Дітки читали вірші, зайчик скакав із морквою, водили хороводи — коротше, усе було супер! Лишився один виклик: на 22-00 31 грудня! І все — вільні! Добра Світлана, знаючи про самотність друга, запросила його до себе: вона зустрічала свято з чоловіком та мамою, яка добре знала Левка зі школи. Дітей у 25-річної Світлани ще не було. На останній виклик їхали у піднесеному настрої. Вітько навіть хильнув — довге Дідморозівське минуле! В 21-45 з авто Левко зателефонував дружині: — Як ти, люба? — Тримаюсь, коханий! — З Новим роком! Передай слухавку мамі — хочу і її привітати! — Вона щойно заснула — не хочу турбувати! Я в навушниках дивлюсь телевізор і думаю про тебе! — Я тебе люблю! О дванадцятій зателефоную. — І я тебе! Бережи себе, зайчику! — відповіла дружина. Коли відчинились двері останньої квартири, Левко мало не втратив дар мови: на порозі стояла його Ірка, котра позавчора їхала у Твер — сам таксі їй викликав! І з якою щойно говорив телефоном… Її не впізнати? Ні — це точно Ірка, родимка над бровою! Галюцинація? Але ж бачать усі. — Зайчику! — крикнула «галюцинація» у глиб коридору. Зайчик? Але зайчик — це він, Левко! І так нещодавно називала Ірка його телефоном! Левко був у ступорі — здавалося, все відбувається не з ним. — Іду, кицюня! — пролунав голос, і з коридору вийшов зайчик: лисий товстун… — А де дитина? Хлопчик Вадик? — запитала Снігуронька. — Це я, Вадик! — хмикнув дядько й поплескав себе по пузу. — Влаштував собі свято! Левкові стало моторошно: невже заради цього його Ірка так брехала? Все стало на свої місця… Він вирішив не зчиняти скандалу, соромно перед Світланою. Тому, трохи змінивши голос, ледве наказав: Віршик розкажи, Вадику! Ірка чоловіка не впізнала: вже були добряче напідпитку. Як же вона, естетка і перфекціоністка, попалася до цього «слизня»? Левко знімав усе на телефон: алібі Ірки тануло на очах… Коли повернулися, Світлана здивовано сказала: — Дивно: гарна ж дівчина! Що вона знайшла в тому пузатому? То ж точно не її чоловік! “Я її чоловік!” — хотілося крикнути Левкові, але стримався. На святкування до подруги не поїхав: не зміг би тримати емоції під контролем. Вигадку про хворобу прийняли. У 12-ій Ірці не подзвонив, і пізніше теж: нехай веселиться зі своїм зайчиком… Зустрів Новий рік на самоті. Був час усе переосмислити. Дружину любив. Але після всього — не збирався прощати. Розлучення! Квартира — його. Ірка, не дочекавшись дзвінків, запанікувала й повернулася «від мами» 2 січня таксі — сама, хоч координати чоловікові надсилала. — Що сталося? — суворо запитала Ірка: Левко навіть не підвівся. — А сталося те, що ти від мене йдеш, кицюня! Чемодан не розпаковуй: ми розлучаємось — і сьогодні ти переїжджаєш! — відповів чоловік. Ірка не повірила: кицюня? Звідки знає? — Куди я йду? — вирішила переходити в атаку. — Не знаю: до свого зайця, чи до мами у Твер. До речі, їй краще? — спокійно поцікавився Левко. — Ти все не так зрозумів, — тихо почала Ірка. Де проболталася? Мамі веліла не відповідати до 4-го! Може, бачив хтось? Але хто? — Ну-ну, розкажи свою версію! — зацікавився Левко. — Може, лисий чоловік — лікар, чи алхімік-цілитель? Або, не дай Боже, ритуальщик, про всяк випадок? — Не соромся, Іришко: не соромилась же танцювати з двома зайцями! Ану, що, кицюня? І чоловік увімкнув їй відео. Ірка мовчала: що тут скажеш? Так, завела коханця — хотіла гострих відчуттів! Сумно самій удома… Та й Вадик не бідував і дарував гарні подарунки. Працювати — від нудьги? Та «ха-ха-ха»… Не для цього ж роза розквітала! Яке вже там нещастя: хто міг подумати? Може, по-справжньому кохала Левка? А, може, просто звикла… Тому так ховала все, щоб «руку, яка годує» не кусати… Якби зізналася у коханні до іншого — простіше. Або в разовій зраді — можна було б простити. А тут — і зрада, і багатомісячна брехня про маму! Це вже вже злочин із планом та відтяжуючими! Ірка ридала, благала, каялася. Але Левко був непреклонним: сказано — розлучення! У підсумку їх розвели. У Левка — впевненість у своїй правоті. Лише шкодував про одне: не влаштував скандал у саму новорічну ніч… А для гостроти відчуттів — саме воно! Ось до чого доводить зайва делікатність! Ну, та нічого — і так вийшло непогано. Чи не так?

Валіза не розпаковуй ти сьогодні виїжджаєш Що сталося? суворо спитала Ярина Марко лежав на дивані з виглядом

Без категорії

022

Виходьте з мого дому!” – сказала я своїй свекрусі, коли вона знову почала мене ображати.

Виходьте з мого будинку! крикнула я, коли моя теща знову почала підкидати образи. Тільки одного я боялася

Без категорії

025

Почувала розмову чоловіка з мамою і зрозуміла, чому він насправді одружився зі мною

Ігоре, ти не бачив мою синю папку з документами? Точно памятаю, що залишила її на комоді, а там зараз

Без категорії

0176

Добрих теж покидають: Історія Анни, яка мріяла про щасливу сім’ю, але сувора реальність змінила все

З дзеркала на Ганну дивилася красива тридцятипятирічна жінка з тужливими очима. Вона й досі не розуміла

Без категорії

010

Син мого колишнього чоловіка від його другого шлюбу захворів, і колишній чоловік попросив мене про фінансову допомогу. Я відмовила!

Сон, в якому я Олена Ковальчук, тридцять сім літ, розлучена вже десять років, сиджу у старій кухні в

Без категорії

011

Невидимі Манери: Мистецтво Подкладу у Сучасному Одинокому Світі

28 листопада 2025р. Сьогодні Марина знову прийшла до мене в квартиру на Подільському, і я майже не впізнав її.

Без категорії

Суперниця: Боротьба за Серце вітчизняного Чемпіонату

Коли Зоя, підходячи до палати, побачила людей у білих халатах, з носилками, у яких незмінно лежала молода

Без категорії

021

Бажана онучка Наталя Михайлівна все не відставала від телефону, намагаючись додзвонитися до сина, який

Без категорії

Обміняймося квартирами: Навіщо тобі трикімнатна квартира?” – пояснив сусід.

Давай поміняємо квартири. Навіщо тобі трьохкімнатна квартира? сказав сусід, схвильовано підходячи до