Без категорії

Той рік я тихо в’янула від невідомої хвороби, а вчора, бачачи, як нова дружина мого сина підсипає

Зимовка 1950‑го року, мороз і досі кусає в кістки. У темній хати, з глиненої стіни і пахощами вогкості

«Ви насолоджуєтесь, а ми втра» – ця фраза лунає у моїй голові, як грім у ясний день. Я сиджу на дивані

— “Коли ж тебе вже не стане?” — прошепотіла нещасна донька‑невістка біля мого ліжка, і, ніби вона й не

Хлопець щодня терпів крики та побої від удочереної матері… аж поки один вуличний собака не зробив щось

Рік я тихо гасла від нез’ясованої хвороби, а вчора — як моя невістка Зоряна підсипала білий порошок у

Мільйонер без попередження повернувся додому… і його охололи кістки, коли побачив, що домогосподарка

Шлепи мого шлунка голосно скрипіли, немов голодний вуличний пес, а руки вже ледве грілися. Я крокувала

Після похорію мого чоловіка мій син Юрко повів мене до межі села, що лежить на околицях Київської області

31 грудня 2024 р. Душа вкрита холодом, як кривавий кіт у суворий сніг. Шлунок урчить, наче голодний вовк