Один кулон змінив усе: як дружина повернула чоловіка до життя
— Коханний, сьогодні заскочу до Світлани, — промовила Мар’яна, швидко поправляючи коси перед дзеркалом. — Ми з нею сто років не бачились.
— Звісно, — кивнув Богдан. — Гарного тобі вечора.
Мар’яна вийшла, і в домі повисла звична тиша. Богдан, радий рідкій можливості спокійно посидіти за комп’ютером, занурився у гру. Та невдовзі його відволів телефонний дзвінок.
— Привіт, друже! — на тому кінці почувся голос Ярослава, старого друга Богдана. — Їду до тебе! Дружина вдома? До речі, щойно її біля свого офісу бачив…
Богдан завів, тримаючи слухавку в руці. Він машинально перепитав:
— Біля офісу?.. Ти певен? Вона ж до Світлани поїхала.
— Абсолютно певен, — підтвердив Ярослав. — Вийшла з ювелірного, із пакетом. Сіла в авто та поїхала. Я б свою Олену з кимось переплутав, але твою — ніколи.
Богдан відчув, як щось важке впало йому на серце. Він безмежно довіряв Мар’яні. За п’ять років шлюбу вони жодного разу серйозно не посварились, їхні стосунки були взірцем для всіх. Але зараз…
Коли Ярослав приїхав, Богдан все ще ламав голову над почутим.
— Ну що, починаймо! — Ярослав поставив на стіл пакет із пивом.
— Почекай… Ти точно бачив Мар’яну? — наполегливо спитав Богдан.
— Так, вона була вся сяюча, із пакетом… Мож, подарунок? Ти їй щось купив?
— Ні, — сипло відповів Богдан.
В голові крутилися думки. «Невже в неї є хтось інший?» — запитував себе він. Він вирішив подзвонити Мар’яні.
— Привіт, кохана. Де в нас великі склянки? Ярослав прийшов, а я не знайшов… — сказав він натягнуто весело.
— У шафі, праворуч, — відповіла Мар’яна. — Ми тут зі Світланою приміряємо її обновки. Усе добре.
З телефонної трубки почувся голос Світлани, підтверджуючи слова дружини.
Богдан із полегшенням зітхнув. Напевно, Ярослав помилився.
Мар’яна повернулась додому пізно вночі. Пахла парфумами і чимось ще — ледь вловимим ароматом нового.
— Як посиділи? — спитав Богдан.
— Чудово, — усміхнулася Мар’яна, цілуючи його в щоку. — Приміряли її покупки. Вона ще запрошувала в клуб, але я без тебе не пішла.
На душі у Богдана стало легше. Він вирішив більше не мучити себе марними підозрами.
Зранку Богдан, як завжди, приготував сніданок. Він не працював вже півроку, шукав роботу — і догоджав Мар’яні дрібними турботами. Подав їй сніданок у ліжко, з гордістю спостерігаючи за її усмішкою.
Але тут Мар’яна, подякувавши, раптом додала:
— Ти б роботу все ж таки знайшов… Скільки можна сидіти на моїй шиї?
Слова обпекли. Богдан хотів щось відповісти, та раптом його погляд впав на її шию — там блищав маленький кулон у формі серця, якого раніше у неї не було.
— Звідки прикраса? — сипло спитав він.
— Подарунок, — легко відповіла Мар’яна. — Собі купила. Із премії.
Але сумніви вже пустили коріння в серці Богдана. І, попри запевнення дружини, в голові стояла лише одна думка: «В неї є хтось інший».
Той день він провів у шаленому пошуку вакансій. Роботу треба було знайти негайно, будь-якою ціною.
За кілька годин Богдан сидів за столом на співбесіді. А через день вже вийшов на нове місце — у компанію з виробництва вікон. Зарплата була середньою, але стабільною.
— Усе, тепер усе буде інакше, — пообіцяв він собі.
За тиждень, увечері, він вирішив зробити Мар’яні сюрприз — приготував курку в рукаві, накрив на стіл.
Коли Мар’яна повернулась додому, здивовано підняла брови:
— Свято?
— Завтра у мене перший аванс, — гордо сказав Богдан. — Час святкувати.
Мар’яна зніяковіло посміхнулась. Десь глибоко всередині їй стиснуло від провини. Адже план із кулоном був її маленькою хитрістю…
Наступного дня Мар’яна подзвонила матері:
— Мамо, все вийшло! Він влаштувався! Працює, носить мене на руках. А кулон… — вона засміялась. — Усього лиш один кулон знадобився, щоб штовхнути його.
У цю хвилину Мар’яна дивилася на сплячого після роботи Богдана і розуміла: інколи маленька провокація — найкращий спосіб нагадати про справжні почуття.
